1.  Стилістика як окрема лінгвістична теорія і мовленнєва практи­ка становить учення про функції, функціонування й використання мо­ви. Об’єктом стилістики сучасної літературної мови є функції всіх її складових, елементів — фонем, морфем, слів, слово­сполучень, речень, функціональних еквівалентів (замінників) речен­ня, текстів як найоб’ємніших і структурно найскладніших мовних і мов­леннєвих реалій. Предмет цього курсу — лінгвістична й лінгводи- дактична теорія і практика стилістики, які викладено в друкованих працях із стилістики.

2.   Термін українська стилістика як комплекс особливих лінгвістичних знань стосується тільки української літературної мови і майже не застосовний до українського діалектного мовлення, яке не всенародне, територіально обмежене й не має законодавчо-всена- ціональної нормативності.                                              і                       • ‘

3.    Мовних одиниць, які б не виконували жодної стилістичної функції, немає. Навіть вимовляюни або записуючи окремий звук, лю­дина робить це з певною метою, щоправда, не завжди чітко усвідом­люваною.

4.  Основними термінами стилістики є: стилістика, стиліс­тична система мови, стилістична структура мови, стилі, жанри мови і стилістема (кожна окрема функція кож­ної окремої мовної одиниці).

5.   Стилістика української мови як особливий розділ лінгвістики доповнює знання про те, що вивчається в усіх інших розділах україніс­тики — науки про українську мову.

6.  Стилістика, як і кожна з інших ланок (розділів, частин) лінгвісти­ки, послуговується особливим методом аналізу свого об’єкта (функцій усіх одиниць мови) — стилістичним. Він є своєрідним продовжен­ням будь-якого іншого аналізу — фонетичного, орфоепічного, акцент­ного, лексичного, фразеологічного, морфемного, морфологічного, синтаксичного тощо. Немає тільки стилістичних мовних одиниць. Са­ма по собі функція мовної одиниці — явище нематеріальне (отже, во­но й не існує само по собі): якби не існувало певної фонеми, то не бу­ло б і виконуваної нею функції — смислорозрізнювальної, формо- розрізнювальної чи одночасно обох цих функцій. Тому немає власне стилістичного аналізу мови, всіх її складових частин. Є лише аналіз або фонетико-стилістичний, або морфемно-стилістичний, або лекси- ко-стилістичний, морфолого-стилістичний, навіть орфографічно-сти­лістичний і пунктуаційно-стилістичний. Однак такі терміни незручні, громіздкі, тому ними не послуговуються, використовуючи термін «сти­лістичний аналіз».

7.  Такі реалії, як мова (мовний інвентар; рос. язык) і мовлен­ня (процес використання мови, мовного інвентарю; рос. речь), є основою для того, щоб охопити науковим аналізом і похідні від них терміни і лінгвальні явища стилістика мови і стилістика мовлення. Якщо терміном стилістика сучасної україн­ської літературної мови акцентують на її статиці, безмежно­му функціональному багатстві (на безлічі, зокрема, слів, за кожним з яких закріпилась певна індивідуальна функція чи кілька функцій), то синонімічним терміном стилістика сучасного українсько­го мовлення вказують на динаміку, дію, на зразкове й типове, найдоцільніше використання кожного із засобів мови — з тією функ­цією, яка усталилась за ним у процесі всенародного користування ук­раїнською мовою в її усному і писемному літературному мовленні.

8.                         Терміни     культура мови, культура м о вл е н н я і сти – лістика мови, стилістика мовлення по-своєрідному си­нонімічні: оволодіння мовою на рівні двох перших слугує тією осно­вою, на якій кожен опановує реалії двох інших, інакше кажучи, той мовець-українець, який оволодів мовною і мовленнєвою україн­ською стилістикою, неодмінно опанує й те, що називають культу­рою української мови і культурою українського мовлення.

9.   Індивідуальне мовлення в усіх своїх складниках неодмінно і якнайбільше характеризується тим, що вже усталилось у літератур­ній мові. Наприклад, нормативність акцентно-варіантних форм завжди і завжди у всенародному мовленні є неусталеною, бо вони не розмежовані ні найменшим семантичним відтінком. Це один з багатьох небажаних виявів нинішньої нормативності сучасної укра­їнської літературної мови.

10.  Знання теорії стилістики вагомо збагачує практику стилістич­ного користування мовними одиницями в усіх стилях і жанрах мови. Так само й мовленнєво-стилістична практика є тим чинником, який стимулює витвір стилістичної теорії, в цьому випадку — стилістичної теорії української мови.

11.    У стилістиці як лінгвістичному вченні одночасно діють її об’єктивні явища , котрі сформувались і функціонують незалеж­но від волі окремої особи (суспільна свідомість громадян, знання мо­ви, мовленнєва культура), і явища суб’єктивні, які витворюють­ся окремою особою і слугують показниками її індивідуальності, її не­повторного Я.

12.   Мовно-виражальні засоби стилістики неоднотипні за викону­ваною функцією. їх можна диференціювати на дві групи: стиліс­тично марковані мовні явища, одиниці, які використовуються не в усіх стилях мови, а лише в якомусь одному стилі, і стилістично не мар ковані. Наприклад, слова і сполучення слів лабіалізація, лапки, лексикографія, лексичне значення, лінгвістична географія, лін­гвістичний аналіз тексту та ін. належать до типових мовознавчих тер­мінів, через що вони функціонально обмежені тільки лінгвонауковою сферою, отже стилістично марковані. До своєрідно маркованих та­кож належать лексеми рученята, рученьки, ручечка, ручище, яким властива обмежена й спеціалізована семантика і які не характерні для мовлення суто наукового чи офіційно-ділового, а використову­ються переважно в мовленні розмовно-побутовому і художньому. Стилістично марковані також і фразеологізми, бо вони позначені виразною емоційністю і обмежено використовуються у книжних сти­лях мови. Стилістично немаркованими мовними одиницями є лексе­ма рука та інші кореневі, несуфіксально-префіксальні слова, які ви­користовуються в усіх стилях мови, але часто набувають у них певної емоційності, експресивності, втрачаючи при цьому статус стильової і стилістичної нейтральності. Окремо вимовлювані фонеми теж нале­жать до стилістично нульових мовних одиниць, отже й немаркованих, стилістично нейтральних.

13 .Стилістична норма в мові — це та її функція, яка за­кріпилась за гіевною мовною одиницею (фонемою, морфемою, сло­вом тощо). Усі можливі функції, що їх виконують усі одиниці мови як особливої цілісної системи, становлять її стилістичний потенціал і ба­гатство, одночасно і нормативність як визначальну сутність літератур­ної мови. Нормативність мові — це всі елементи її структури, всі ре­альні параметри, форми і способи буття, функціонування літератур­ної мови. Вони реалізуються в безлічі індивідуальних нормативних мовлень, які сукупно формують стилістичну нормативність усенародної літературної мови.

14.  Діалектне мовлення також певною мірою має свою стилістику, бо і йому властиві такі комунікативні якості, як правиль­ність, логічність, точність, образність, доречність тощо. Кожен із носіїв діалектного мовлення прагне мовленнєво репрезентувати себе якнай- позитивніше. Діалектне мовлення також становить окрему комуніка­тивну систему, яка історично сформувалася з двох складових:

— з елементів, які властиві літературно-нормативній мові і кіль­кісно та функціонально переважають у діалектному мовленні;

— із так званих діалектизмів, які перебувають поза межами літе­ратурності, нормативності.

15.  Як і кожен інший розділ науки про мову, стилістика, її об’єкт, усі функції, котрі властиві мовним одиницям, підлягають осмисленню в трьох визначальних вимірах — філософському, загальнонауковому (ін­дуктивному й дедуктивному, аналізуючому й синтезуючому, спосте- режувальному, експериментальному) і власне лінгвістичному (порів­няльному, історичному, порівняльно-історичному, зіставному, структур­ному, кількісно-математичному тощо). Що ж до методики вивчення об’єктів стилістики, тобто функцій, функціонування мовних одиниць, то вона повинна грунтуватись, з одного боку, на раціональному застосу­ванні названих вище методів дослідження, а з другого — узгоджува­тись і доповнюватись найумотивованішою технікою вивчення явищ мовної і мовленнєвої стилістики в шкільному і вузівському викладанні.

16.   Стилістика як особлива лінгвістична теорія й особлива мов­леннєва практика може бути тільки теоретично-практичною мовлен­нєвою сферою діяльності та її осмислення, але не суто теоретичною чи тільки практичною, бо теорія без практики бездіяльна, а практика без теорії «сліпа», фактично неможлива без її теоретичного усвідомлення, засвоєння.

17 .Стилістика у вузівському викладанні сучасної української літературної мови — навчально-завершальна дисципліна. Цей курс було б варто об’єднати з курсом культура мови, щоб студенти системніше й глибше опановували те, що становить зміст курсу стилістики сучасної української літературної мови.