1. Стилістика як окрема лінгвістична теорія і мовленнєва практика становить учення про функції, функціонування й використання мови. Об’єктом стилістики сучасної літературної мови є функції всіх її складових, елементів — фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, функціональних еквівалентів (замінників) речення, текстів як найоб’ємніших і структурно найскладніших мовних і мовленнєвих реалій. Предмет цього курсу — лінгвістична й лінгводи- дактична теорія і практика стилістики, які викладено в друкованих працях із стилістики.
2. Термін українська стилістика як комплекс особливих лінгвістичних знань стосується тільки української літературної мови і майже не застосовний до українського діалектного мовлення, яке не всенародне, територіально обмежене й не має законодавчо-всена- ціональної нормативності. і • ‘
3. Мовних одиниць, які б не виконували жодної стилістичної функції, немає. Навіть вимовляюни або записуючи окремий звук, людина робить це з певною метою, щоправда, не завжди чітко усвідомлюваною.
4. Основними термінами стилістики є: стилістика, стилістична система мови, стилістична структура мови, стилі, жанри мови і стилістема (кожна окрема функція кожної окремої мовної одиниці).
5. Стилістика української мови як особливий розділ лінгвістики доповнює знання про те, що вивчається в усіх інших розділах україністики — науки про українську мову.
6. Стилістика, як і кожна з інших ланок (розділів, частин) лінгвістики, послуговується особливим методом аналізу свого об’єкта (функцій усіх одиниць мови) — стилістичним. Він є своєрідним продовженням будь-якого іншого аналізу — фонетичного, орфоепічного, акцентного, лексичного, фразеологічного, морфемного, морфологічного, синтаксичного тощо. Немає тільки стилістичних мовних одиниць. Сама по собі функція мовної одиниці — явище нематеріальне (отже, воно й не існує само по собі): якби не існувало певної фонеми, то не було б і виконуваної нею функції — смислорозрізнювальної, формо- розрізнювальної чи одночасно обох цих функцій. Тому немає власне стилістичного аналізу мови, всіх її складових частин. Є лише аналіз або фонетико-стилістичний, або морфемно-стилістичний, або лекси- ко-стилістичний, морфолого-стилістичний, навіть орфографічно-стилістичний і пунктуаційно-стилістичний. Однак такі терміни незручні, громіздкі, тому ними не послуговуються, використовуючи термін «стилістичний аналіз».
7. Такі реалії, як мова (мовний інвентар; рос. язык) і мовлення (процес використання мови, мовного інвентарю; рос. речь), є основою для того, щоб охопити науковим аналізом і похідні від них терміни і лінгвальні явища стилістика мови і стилістика мовлення. Якщо терміном стилістика сучасної української літературної мови акцентують на її статиці, безмежному функціональному багатстві (на безлічі, зокрема, слів, за кожним з яких закріпилась певна індивідуальна функція чи кілька функцій), то синонімічним терміном стилістика сучасного українського мовлення вказують на динаміку, дію, на зразкове й типове, найдоцільніше використання кожного із засобів мови — з тією функцією, яка усталилась за ним у процесі всенародного користування українською мовою в її усному і писемному літературному мовленні.
8. Терміни культура мови, культура м о вл е н н я і сти – лістика мови, стилістика мовлення по-своєрідному синонімічні: оволодіння мовою на рівні двох перших слугує тією основою, на якій кожен опановує реалії двох інших, інакше кажучи, той мовець-українець, який оволодів мовною і мовленнєвою українською стилістикою, неодмінно опанує й те, що називають культурою української мови і культурою українського мовлення.
9. Індивідуальне мовлення в усіх своїх складниках неодмінно і якнайбільше характеризується тим, що вже усталилось у літературній мові. Наприклад, нормативність акцентно-варіантних форм завжди і завжди у всенародному мовленні є неусталеною, бо вони не розмежовані ні найменшим семантичним відтінком. Це один з багатьох небажаних виявів нинішньої нормативності сучасної української літературної мови.
10. Знання теорії стилістики вагомо збагачує практику стилістичного користування мовними одиницями в усіх стилях і жанрах мови. Так само й мовленнєво-стилістична практика є тим чинником, який стимулює витвір стилістичної теорії, в цьому випадку — стилістичної теорії української мови.
11. У стилістиці як лінгвістичному вченні одночасно діють її об’єктивні явища , котрі сформувались і функціонують незалежно від волі окремої особи (суспільна свідомість громадян, знання мови, мовленнєва культура), і явища суб’єктивні, які витворюються окремою особою і слугують показниками її індивідуальності, її неповторного Я.
12. Мовно-виражальні засоби стилістики неоднотипні за виконуваною функцією. їх можна диференціювати на дві групи: стилістично марковані мовні явища, одиниці, які використовуються не в усіх стилях мови, а лише в якомусь одному стилі, і стилістично не мар ковані. Наприклад, слова і сполучення слів лабіалізація, лапки, лексикографія, лексичне значення, лінгвістична географія, лінгвістичний аналіз тексту та ін. належать до типових мовознавчих термінів, через що вони функціонально обмежені тільки лінгвонауковою сферою, отже стилістично марковані. До своєрідно маркованих також належать лексеми рученята, рученьки, ручечка, ручище, яким властива обмежена й спеціалізована семантика і які не характерні для мовлення суто наукового чи офіційно-ділового, а використовуються переважно в мовленні розмовно-побутовому і художньому. Стилістично марковані також і фразеологізми, бо вони позначені виразною емоційністю і обмежено використовуються у книжних стилях мови. Стилістично немаркованими мовними одиницями є лексема рука та інші кореневі, несуфіксально-префіксальні слова, які використовуються в усіх стилях мови, але часто набувають у них певної емоційності, експресивності, втрачаючи при цьому статус стильової і стилістичної нейтральності. Окремо вимовлювані фонеми теж належать до стилістично нульових мовних одиниць, отже й немаркованих, стилістично нейтральних.
13 .Стилістична норма в мові — це та її функція, яка закріпилась за гіевною мовною одиницею (фонемою, морфемою, словом тощо). Усі можливі функції, що їх виконують усі одиниці мови як особливої цілісної системи, становлять її стилістичний потенціал і багатство, одночасно і нормативність як визначальну сутність літературної мови. Нормативність мові — це всі елементи її структури, всі реальні параметри, форми і способи буття, функціонування літературної мови. Вони реалізуються в безлічі індивідуальних нормативних мовлень, які сукупно формують стилістичну нормативність усенародної літературної мови.
14. Діалектне мовлення також певною мірою має свою стилістику, бо і йому властиві такі комунікативні якості, як правильність, логічність, точність, образність, доречність тощо. Кожен із носіїв діалектного мовлення прагне мовленнєво репрезентувати себе якнай- позитивніше. Діалектне мовлення також становить окрему комунікативну систему, яка історично сформувалася з двох складових:
— з елементів, які властиві літературно-нормативній мові і кількісно та функціонально переважають у діалектному мовленні;
— із так званих діалектизмів, які перебувають поза межами літературності, нормативності.
15. Як і кожен інший розділ науки про мову, стилістика, її об’єкт, усі функції, котрі властиві мовним одиницям, підлягають осмисленню в трьох визначальних вимірах — філософському, загальнонауковому (індуктивному й дедуктивному, аналізуючому й синтезуючому, спосте- режувальному, експериментальному) і власне лінгвістичному (порівняльному, історичному, порівняльно-історичному, зіставному, структурному, кількісно-математичному тощо). Що ж до методики вивчення об’єктів стилістики, тобто функцій, функціонування мовних одиниць, то вона повинна грунтуватись, з одного боку, на раціональному застосуванні названих вище методів дослідження, а з другого — узгоджуватись і доповнюватись найумотивованішою технікою вивчення явищ мовної і мовленнєвої стилістики в шкільному і вузівському викладанні.
16. Стилістика як особлива лінгвістична теорія й особлива мовленнєва практика може бути тільки теоретично-практичною мовленнєвою сферою діяльності та її осмислення, але не суто теоретичною чи тільки практичною, бо теорія без практики бездіяльна, а практика без теорії «сліпа», фактично неможлива без її теоретичного усвідомлення, засвоєння.
17 .Стилістика у вузівському викладанні сучасної української літературної мови — навчально-завершальна дисципліна. Цей курс було б варто об’єднати з курсом культура мови, щоб студенти системніше й глибше опановували те, що становить зміст курсу стилістики сучасної української літературної мови.