У сучасному мовознавстві лексемою «стиль» при­йнято позначати своєрідну манеру й спосіб усного і пи­семного висловлювання, реалізовуваного за однотип­них умов спілкування і з однаковою метою. Цей самий термін уживається і як найменування багатьох вужчих мовних і мовленнєвих явищ, понять, зокрема різних галузей науки, мистецтва, сфер громадської діяльнос­ті, побуту тощо. Інакше кажучи, словом «стиль» у лін­гвістиці прийнято називати один з найбільших за обся­гом різновидів мови. Кожен із них формується певною сукупністю особливих мовних ознак — лексико-семан- тичних, фразеологічних і граматичних. Отже, стиль — це одна з підсистем мови, яка відрізняється від інших її підсистем лексично, фразеологізмами, структурою ре­чень, мовних зворотів тощо. Найчастіше виокремлю­ють розмовно-побутовий, офіційно-діловий, науковий, художній, публіцистичний, конфесійний і епістоляр­ний стилі мови й мовлення. Термін «стиль» використо­вується і в багатьох інших значеннях: романтичний стиль, стиль письменника, стиль інтелігента, людина старого стилю, стиль керівництва, власний стиль пись­ма, канцелярський стиль, архаїчний, високопарний, діа­логічний, народнопоетичний тощо. Словом «стиль» послуговуються також як назвою літочислення: новий стиль (Григоріанський), старий стиль (Юліанський).

Становлячи явища винятково суттєві, мовні стилі ши­роко розглядаються в лінгвістиці. їх коментують! форму­люють неоднозначно, наприклад, стиль мови — це:

—  об’єднана певною функціональною спрямованіс­тю система мовних елементів, способів їх відбору, вжи­вання, взаємного поєднання і співвідношення, функціо­нальний різновид літературної мови (Ю. Бельчиков);

—  різновид, видозміна літературної мови; манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування; мистецтво слова (С. Єр- моленко);

—  один із диференційованих різновидів мови, мовна підсистема із своєрідним словником, фразеологічними сполученнями, зворотами і конструкціями, які відріз­няються від інших різновидів в основному експресивно- оцінними властивостями елементів, які його [стиль] складають і звичайно пов’язані з певними сферами вживання мови (О. Ахманова);

—  спосіб вибору мовних засобів для вираження сво­їх думок і впорядкування їх в одне ціле (І. Томан).

Ще в давніх Греції та Римі оратори свідомо присто­совували мову, її стиль до різних ситуацій, аудиторій, слухачів. Вони вйсе тоді розрізняли три види стилю — ‘звичайний, середній (елегантний) і піднесений.

Отже, стиль мови є сукупністю однотипних за пев­ною ознакою мовних одиниць (морфемних, морфоло­гічних, особливо синтаксичних, лексичних і фразео­логічних), які характеризують переважно окремий різновид мовлення і позначені своєрідною емоційніс­тю, поєднані із загальномовними одиницями — яви­щами, які однаково чи майже однаково властиві всім стилям.