Терміни «стиль мови» і «стиль мовлення» синонімічні. Все ж у мовознавчій теорії і в мовленнєвій прак- тиці їх потрібно розмежовувати.
Стиль мови — різновид літературної мови; один із своєрідних способів використання літературної мови.
Поняття «стиль мови» засвідчує високий рівень роз- витку мовних засооів, їх багатство, уніфікацію, відпра- цьовуваність, унормованість у межах певного стилю мови. Це оцінка мовних засобів кожного із стилів у статиці. Термін «стиль мовлення» акцентує на конкретному — усному й писемному — функціонуванні, динаміці специфічних мовних засобів, які належать до окремого стилю.
Стиль мовлення — функціонально-стилістичне використання тих мовних одиниць, з яких сформувався кожен із стилів мови.
Коли йдеться про стилістичні можливості виражальних засобів сучасної української літературної мови як цілісної системи, доцільно вживати термін «стиль мови» , а термін «стиль мовлення» застосовувати тоді, коли це стосується конкретного комунікативного використання окремою особою мовних елементів певного стилю. стилі мовлення
Теорія і практика стилів мови і стилів мовлення оперують тими ж самими мовними одиницями (лексичними, морфемними та ін.), але в стилях мови структурні елементи мови (від фонем, літер і до тексту) усвідомлюються лише як неоднотипний і статичний мовний матеріал з його особливими комунікативними можливостями, а в стилях мовлення ті ж самі мовні явища розглядаються у використанні, функціонуванні. Найбільші стиліс- ‘ тичні можливості мають речення (особливо в контексті з іншими реченнями), а ще більшою мірою — тексти. Порівняймо дві синонімічні одиниці у формі простих речень (риторичного й нериторичного): Хто ж цього не знає! і Всі це знають. Семантично вони однозначні, але стилістично нетотожні. Стилістично синонімічними є конструкції: Я думаю (двоскладне речення) і Мені думається (односкладне безособове речення).
Отже, терміни «стиль мови» і «стиль мовлення» та /поанд Ч У Бані ними лінгвальні реалії поєднують у собі як спільне, так і своєрідне. Стиль мови (як і мова в повно- ~му обсязіХ є явищем тільки соціальним, спільним для всіх носіїв мови, а стиль мовлення — явище хоч і соціальне (за своєю сутністю, змістом), але водночас обов’язково і явище індивідуальне, суто особистісне, бо кожен у своєму усному чи писемному мовленні послуговується мовою в межах усіх її стилів по-особливому, індивідуально.