За нинішніх умов суспільного життя в Україні офі­ційно-діловий стиль української літературної мови у найтиповішій для нього писемній формі представлений у розгалуженій системі сучасних документів: ^оформ­ленні автобіографій,улетів, довідок, договорів, доповідей, записок7 Д0ручень, заяв, звітів, інструкцій, квитанцій, листів, наказів, посвідчень, постанов, правил, поясню­вальних записок, протоколів, рапортів, розписок, зако­нів, резолюцій, розпоряджень, телеграм, телефонограм, характеристик, поштових конвертів, листів і т. ін. Ко­жен із документів може вважатись окремим жанром офіційно-ділового мовлення . Сукупність таких жанрів (заяви, автобіографії, протоколи та ін.) формує мовну своєрідність офіційно-ділового стилю. У цьому стилі якнайменше виявляється індивідуальність“ мов­ця. За словами відомого швейцарського лінгвіста Шар- ля Баллі (1865—1947), офіційно-діловий стиль — це «найбільш нетварчий стиль, перед яким по суті рівні всі — і геніальний поет, і завзятий канцелярист». Озна­чення «нетворчйй» (стиль) умовне, бо ділове мовленнн також по-особливому творче. Передусім це стосується його писемної форми. Вона в офіційно-діловому стилі переважає, є структурно й функціонально найтипові- шою, через що його називають документальним (цим, однак, звужується сутність офіційно-ділового стилю, бо йому властива й усна форма вияву).

Мовлення кожної особи, щоб стати комунікативно спроможним, завжди повинно усвідомлюватись і кон­тролюватись тим, хто його створює. В офіційно-ділово- му мовленні важливою є інформація про особу, а не про , її індивідуальність. Мовну своєрідність офіційно-діло­вого стилю переважно формують властиві йому лексич­ні і граматичні особливості.

Лексичні стилетвірні особливості. Най­характерніші з-поміж них такі:

вкрай обмежене використання слів у переносному значенні;

—   широке вживання суспільно-політичної лексики і лексики, пов’язаної з реаліями громадської і профе­сійної діяльності особи, з її побутом;

—   майже повна відсутність фразеологізмів (лише в протоколах повністю або частково фіксується не позбав-

лене фразеологізмів мовлення учасників певного засі­дання, зборів та ін.);

Граматичні, переважно синтаксичні, особливості. Ці ознаки офіційно-ділового стилю такі:

—  усталені, найхарактерніші, спеціально й часто ви­користовувані мовні форми, стандартні вислови, шаб­лонні структури речень, мовних зворотів, бо кожен до­кумент (заява, протокол, автобіографія, розписка та ін.) пишуть за певним зразком;

—  майже не допускається пропуск слова (слів) у тек­сті, напр.:

АКТ

ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Украї­ною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки уро­чисто

ПРОГОЛОШУЄ

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конститу­ція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року

Стилетвірні засоби офіційно-ділового стилю — це виразно стандартні, тобто усталені й типові для цього стилю мовні форми, слова й сполучення слів, одні з яких загальновживані, а інші простежуються тільки в якомусь одному діловодстві. Усі вони виразно стереотип­ні, консервативні, традиційні, в них майже відсутні засо­би мовленнєвої емоційності, немало архаїчних особли­востей. Таке оцінне міркування стосується далеко не всіх жанрів, творів публіцистики. Наприклад, «Акт прого­лошення незалежності України» через властиву йому

виняткову соціальну важливість, не зовсім звичну лек­сику і синтаксичну будову, сприймається урочисто, емоційно. Його емоційність зумовлена не тільки семан­тикою і структурою тексту, а й позамовними чинника­ми, особистістю мовця,^рого ставленням до змісту Акта.

Офіційно-діловий стиль, попри мовленнєву шаблон­ність, а отже, й своєрідність, не становить окремої мовної комунікативної системи, він є складовою частиною мови. Мовна система різних жанрів (заяв, протоколів та ін.) офіційно-ділового стилю відрізняється від інших стилів суто специфічними ознаками: значною кількістю стан­дартних форм вислову, нормативних мовних одиниць — слів, мовних зворотів, структурних різновидів речення.

Кожен документ оформлюють у певних лексичних і синтаксичних вимірах, межах. Усе написане в парамет­рах офіційно-ділового стилю має бути передусім точним, логічним, нормативним, доказовим і завдяки цьому сти­лістично найдоречнішим. Недопустимими є пропуски слів чи літер, бо цим порушується зміст документа. Дос­товірність, правдивість фактів — одна з найсуттєвіших ознак офіційно-ділового, як і наукового, мовлення. Ін­формація в документі має сприйматись однозначно, тогАг образність (метафоричність, переносність) мови в ньому має бути мінімальною.

Д. Розенталь зазначав, що офіційно-діловий стиль серед книжних стилів мови «виділяється своєю віднос­ною стійкістю і замкненістю», шо для нього «характер­на наявність численних мовних стандартів — кліше. ЯкщбТГ інших стилях шаблонізовані звороти нерідко вважаються стилістичним недоліком, то в офіційно-ді­ловому стилі в більшості випадків вони сприймаються ‘ як цілком природна його особливість».

Типовими для офіційно-ділового стилю є, зокрема, такі мовні форми, сполучення слів: за наказом, згідно з наказом, відповідно до наказу, за розпорядженням, пос­тавити (взяти) за приклад, ввести до складу, виступи­ти (висловитись) з питань, винагорода за, у відповідь на, виконуючи обов’язки, попереджаю, що; відповідно до, сталося з вини, порушити (розглянути) питання, по­вернутись до питання, допомогти матеріально, надати грошову допомогу, забезпечити житлом, виділити кош­ти, давати вказівку, провести операцію, суворо заборо­нити; ми, що нижче підписалися; одержувач, витяг з протоколу, відрядження, доводимо до відома та ін.

У межах офіційно-ділового стилю найчастіше спіл­куються між собою працівники різних організацій, зак­ладів, а також окремі громадяни в офіційному листу­ванні, під час складання документів.

.— Офіційно-діловий стиль сучасної української літера­турної мови, на думку Л. Мацько, О. Мацько, 0. Сидо­ренко та ін., спершу «розвивався тільки як епістолярій приватного характеру, оскільки український народ не мав своєї державності і українська мова в царській Росії офіційною владою взагалі не визнавалась як мова, а вва­жалась наріччям російської».

Найістотнішими мовними ознаками ділового стилю є:

—   чітке розмежування його зразків;

—   дотримання прийнятого порядку в оформленні кожного різновиду документів;

—   широке використання слів, пов’язаних з діловою лексикою, яка стосується певної галузі суспільного життя;

—   вживання слів у найбільш звичайному для них значенні, зокрема слів-термінів, тобто слів, що мають, як правило, одне лексичне значення, виражають чітко окреслене поняття, створене в певній галузі науки, тех­ніки або мистецтва;

—   послідовність у викладі думок, його членування на абзаци, параграфи, пункти;

—   користування усталеними формами висловлю­вання, які перетворились на фразеологізовані в канце­лярсько-діловому мовленні.

Використання певних готових форм висловлювання (мовних шаблонів) у писемній і усній формах офіційно- ділового мовлення (бесіди, розмови в кабінетах офіцій­них осіб, виступи на державницьких виробничих засі­даннях, нарадах, інші публічні виступи, неприватні телефонні розмови та ін.) збіднює мову, зневиразнює думку, надає їй ознак штучної, стилістично невмотиво- ваної книжності. Характерним для цього стилю є вжи­вання за певних мовленнєвих ситуацій слів вірний, вірно замість правильний, правильно; дійсний, дійсно замість справді і справжній, слушний, слушно; за виключенням статті, замість за винятком-, замість яскравий вияв вживають яскравий вираз, відрізнятися замість відзна­чатися: Ці твердження не відрізняються новизною та ін.

Штампи певною мірою вдається долати, особливо в усному діловому мовленні, у якому стандартність вислов-

лювання значно менша, ніж у писемному. Діловому мовленню властиві елементи інших стилів — художньо­го, публіцистичного і наукового. Нерідко мовці вдають­ся до перифраз (стилістичного прийому), називаючи особу або предмет не прямо, а описово і за найхарактер­нішими ознаками, напр.: Санкт-Петербург — місто на Неві; телевізор — голубий екран; Якутія — алмаз­ний край і т. ін.

Спрямування й мета спілкування в межах офіційно- ділового стилю полягають у тому, щоб забезпечити мак­симальну об’єктивність і точність у вираженні думки. Це особливо стосується писемної форми офіційно-діло­вого стилю. Для неї характерне висловлювання за пев­ним усталеним зразком. Навіть адресу на конверті прийнято писати в певному порядку. У діловій практи­ці часто використовують готові бланки, які треба тільки заповнити.                                                                                           \

Стандартні мовні структури — слова, словосполу­чення і речення — в офіційно-ділових текстах узвичає­ні й стилістично природні. Дотримання їх забезпечує належну культуру офіційно-ділового мовлення, яка в такому разі полягає в тому, щоб точно заповнити зазда­легідь підготовлені бланки (запис прізвища, ініціалів, вказівка на обійману посаду, місце проживання та ін.). З цієї причини ніхто з мовців не повинен привносити до форми загальноприйнятих ділових документів нічого’ суто індивідуального. Наприклад, після слова Заява з першого (найчастіше і єдиного) абзацу потрібно виклас­ти суть заяви: Прошу Вас…. Не прийнято починати зая­ву прохальним словом чи словами Дуже прошу Вас…, Дуже-дуже прошу… чи Благаю Вас… . Автобіографію складають теж за усталеною мовною традицією: посе­редині великими літерами пишуть слово Автобіогра­фія, з абзацу: Я і вказують прізвище, ім’я, ім’я по бать­кові, записують текст автобіографії, зазначають місце її написання, дату, справа — свої ініціали, прізвище і під­пис. Отже, документи складають суворо за усталеним зразком, використовуючи відповідну лексику.

Свою неповторну мовленнєву культуру має кожен офіційно-діловий жанр, документ. У дотриманні уста­лених мовних зразків ділових паперів якнайбільше й полягає їх стилістична доладність. Тільки в офіційно- ділових текстах здебільшого використовують такі спо­лучення слів, як подавати (надавати) допомогу (за-

мість розмовно-побутового допомагати, допомогти); здійснити напад, виявити турботу (напасти, потурбу­ватись ); поставити запитання (запитати) та ін.

Отже, особлива усталеність багатьох стилетвірних засобів — слів, сполучень слів, структур речень — в офі­ційно-діловому мовленні становить для нього визна­чальну форму, яка найчастіше називається штампом, стандартом, кліше і не може оцінюватися тільки нега­тивно, бо усталеність офіційно-ділового стилю хоча й збіднює його мовну палітру, сукупність виражальних мовних засобів, усе ж дає змогу передати зміст докумен­тів (заяви, автобіографії, доповідної записки, протоко­лу та ін.) однотипним способом. Без певних усталених і звичних формул офіційно-ділове мовлення втратило б свою мовленнєву, а з цієї причини і функціональну своє­рідність. Тому у використанні канцеляризмів, устале­них виразів у писемному й усному мовленні офіційно- ділового стилю потрібна щонайбільша стилістична вмо­тивованість і рівновага. У цьому виявляється важлива частка культури мовлення кожного.