Культуру усного й писемного мовлення, тобто його стилістику, кожен із мовців навіть за найсприятливі­ших умов опановує поступово. Бо мова безмежно багата на слова і їх лексичні значення, на фразеологізми, різ­номанітна в граматичній будові і фонетичному оформ­ленні та вияві.

Для дитини, яка ще не навчається письму, усне мов­лення слугує єдиною формою спілкування з однолітка­ми і всіма, хто вміє або не вміє читати й писати.

Поступово розвиваючи своє мислення й мову, люди­на утверджується в житті, у суспільстві. Цей процес не­можливий без мовлення — конкретного використання всіх одиниць мови.

Культура мовлення — явище двобічне, бо має усну й писемну форми буття. Вони обидві по-особливому важ­ливі. Техніка усного мовлення доповнює техніку мов­лення писемного, і навпаки. Від оволодіння теорією і практикою письма залежить не тільки мовна, а й за­гальна культура кожного. Опанувавши письмо, людина прилучається до книг — найуніверсальнішого і найна­дійнішого джерела знань. Книга вказує шлях до куль­тури і водночас є виявом культури, яка формується із знань, навичок, умінь і поведінки окремої особи, наро­ду, всього людства. Отже, шлях до культури пролягає через мову, культура своєрідно закріплюється в мові і реалізується в мовленні.

Про мову і її роль у суспільному та особистому жит­ті існує багато висловлювань видатних учених, пись­менників: «Найбільше і найдорожче добро кожного на­роду — це його мова — ота жива схованка людського ду­ху, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, роздуми, досвід, почу­вання» (Панас Мирний); «Легкий повітряний шум спричиняє випущене слово. Але воно часто або смер­тельно ранить, або радість викликає і збуджує душу» (Г. Сковорода). Російський письменник Антон Чехов (1860—1904) писав: «Для інтелігентної людини, погано говорити повинно б вважатися такою ж непристойніс­тю, як не вміти читати й писати». Безсумнівною є й на­родна мудрість: «Якщо знаєш, про що сказати, слова завжди знайдуться ».

У сфері мовленнєвої діяльності дуже важливою є за­гальна й професійна освіченість мовця, його ерудиція. Маючи ґрунтовні знання, зокрема з мови, досконало во­лодіючи її усною і писемною формами, кожен носій мо­ви може зарекомендувати себе в суспільному житті най­ефективніше.

Культура мовлення передбачає красномовство (в його позитивному сенсі), але ним не обмежується. Без змістовності думки красномовство недоречне і комуні­кативно шкідливе. Культура мовлення розвивається од­ночасно з розвитком кругозору людини — кругозором загальним і спеціальним (ідеологічним, політичним і професійним).

Отже, усне мовлення й писемне мовлення, оволо­діння їх стилістикою, культурою — це дуже місткий і постійний природний процес, не завжди спланований і усвідомлюваний, але спрямований до знання і вміння висловлюватись, послуговуватись мовою якнайдоціль­ніше в усіх сферах соціального та індивідуального жит­тя кожного з мовців.