За семантико-граматичними властивостями дієслова поділяються на два найбільш узагальнених класи: слова абсолютивного (автосе- |
178 |
Морфологія |
мантичного) значення (закритої семантики) із самодостатнім смислом (рости, світити, розвиватися, синіти, зеленіти, цвісти і т. д.) і релятивного значення (синсемантичні дієслова) з семантичним і граматичним визначенням кількості та якості непредикатних знаків, відношення між ними (турбуватися, міркувати, думати, освітлювати, заповнювати, обслуговувати, доставляти тощо). Автосемантичні лексеми є самодостатніми для формування ними окремої синтаксичної структури і постають як одновалентні (суб’єктні) дієслова: Хлопець сміється; Дітвора грається; Малеча радіє; Людина спить; Весна прийшла; Ліс стоїть; Птахи прилетіли; Дівчина працює і т. ін.
Релятивні дієслова вимагають компенсації змісту залежними словами: Син турбується про матір; Вчений думає про закон; Жінка розкроює тканину ножицями; Син розсердив батька; Мати чекала на сина. Інколи дієслова диференціюють щодо здатності утворювати речення на дієслова повної і неповної предикації [Гак 1977, с. 266]. Релятивні дієслова компенсують семантико-граматичну недостатність шляхом приєднання залежного слова (керування), абсолютивні дієслова обмежені лише предикативним зв’язком, чітко детермінованим щодо ГФ. Витворення семантично елементарного речення є наслідком заповнення семантичних гнізд дієслова: Каменяр (х т о?) відколює шматки (щ о?) від каменя (від ч о г о?) молотком (ч и м?). На власне- синтаксичному рівні підмет і присудок постають взаємозалежними, з’єднуючись предикативним зв’язком. Семантично ж аргумент у позиції підмета на рівні з іншими компонентами елементарного речення є залежним від дієслова-предиката. Різниця між абсолютивними і релятивними дієсловами ґрунтується на парадигматиці їх семантичних гнізд. Заповнення останніх є вибірковим, оскільки дієслово визначає семантику залежного іменникового аргумента і його функцію. Здатність дієслова прогнозувати кількість аргументів, їх якість, відношення між ними і детермінувати форму їх вираження становить його валентність. Заповнюючи семантичні гнізда предиката-присудка, іменникові непредикатні аргументи диференціюються за семантичними функціями (діяч, адресат, експерієнсив, об’єкт, результатне, знаряддя, засіб, носій фізичного стану, носій всеохоплю- ючого фізичного стану, ідентифікатив, компонентив, композитив, локатив [Вихованець, Городенська, Русанівський 1983, с. 40-42]) і разом з першими відбивають особливості семантичної структури елементарного речення. Семантичні функції іменникових аргументів корелюють/не корелюють з опозицією «істота/неістота», корелятивними назвами істот є функції діяча, адресата, експерієнсива, з назвами неістот — знаряддя, засобу дії. Нейтральними щодо семантики істоти/ неістоти виступають функції результатива, об’єкта, ідентифікатива, композитива, компонентива, локатива, носія фізичного стану, носія всеохоплююючого фізичного стану. Семантичні функції іменникових непредикатних аргументів співвідносяться із відмінковою системою, кожна з відмінкових форм є спеціалізованим засобом їх вираження (детермінація дієсловом-преди- |
РОЗДІЛ IV. Формально-граматична і семантична корелятивність… 179 |
катом залежної ГФ). Семнкомпонентна іменникова ієрархія відмінків відбиває акумуляцію різних форм з однією функцією, інвентар відмінкових функцій в одній формі і співвідношення різних форм відповідає детермінованим дієсловом компонентам. Кваліфікація ГК валентності як здатності дієслова визначати семантику сполучуваного іменника і його форму свідчить про відмінкову закріпленість за семантичними функціями, співвідносність з лівобічною/правобічною, з одного боку, і суб’єктною/об’єктною/адресатною/ інструментальною/ локативною, з другого боку, валентністю.
У синтаксисі синсемантичність слова є вирішальним фактором при визначенні функції і статусу аналітичних синтаксичних форм. Слова релятивної семантики зумовлюють поширення аналітизму на рівні синтаксису і його трансформацію в парадигматику. У синсемантичних дієслів наявні лише синтагматичні семи, вони й визначають їх статус у системі мови. Поняття дії включає в себе семантичні ознаки активності, доцільності, каузативності, об’єктності, інструментальності. Найпослідовніше вони виражені лише серед номінативно-акузативних дієслів, які позначають активні цілеспрямовані дії, що витворюються особою і спрямовані на об’єкт із метою його перетворення. Значення каузативності зумовлює широку функціональність дієслова дії, його інколи розглядають у ряді дієслівних інтенцій і тлумачать як особливість певної пропозиції, як правило, імпліцитної [Кацнельсон 1988], хоча тут швидше має місце модифікація валентності дієслова. Семи активності і доцільності пов’язані з лівобічною валентністю дієслова (суб’єктним аргументом). На об’єктну (правобічну) валентність орієнтований семантичний компонент каузативності, який виражає мотивацію, причину, пор.: Я зипиняю підводи і йдемо пішки (Коцюбинський, 1984, с. 42) і Підвода зипиняється і йдемо пішки; Тимко зараз же погасив сірника, і густа темрява знову заступила очі (Тютюнник, 1984, с. 23) і Сірник погас, і густа темрява заступила очі. Дієслова-предикати дії охоплюють різноманітні семантичні функції іменникових аргументів і диференціюються на одно-, дво-, три-, чотири-, п’яти- і шестивалентні дієслова. Дієслова дії охоплюють лексеми на позначення фізичної дії: вишивати,різати, чеканити, шити, шліфувати, складати тощо; інтелектуальної дії: акумулювати, аналізувати, імпровізувати, конструювати, проектувати, систематизувати, створювати, фантазувати та ін.; мовлення: оголошувати, оповідати, повіствувати, пояснювати, розповідати, стверджувати, уточнювати, шепнути і т. д.; давання: відбирати, віддавати, відправляти, давати, дарувати, доручати, красти, отримувати, платити, присвоювати та ін.; відношення: переважати, рівнятися і т. д.; простору: висіти, лежати та ін.; володіння і приналежності: володіти, тримати тощо. Дієслова стану характеризуються елементарною смисловою структурою і називають приписувані субстанціям ознаки, властивості як іманентно їм властиві, що не виходять за межі суб’єкта. Вони ви |
Морфологія |
1 ОІ) |
ражають стан, сферу якого становить один суб’єкт (тому їх кваліфікують як суб’єктні або як автосемантичні). Дієслова стану характеризуються відсутністю семи активності, їх пасивність формально не виражена і кваліфікується як семантично-граматична, що зумовлюється семантичною структурою лексеми, від її особливостей залежать тип речення і семантичні функції іменникового аргумента.
Центр дієслів стану становлять одновалентні, абсолютивні дієслова, периферію — двовалентні, пор.: … всі сміялися (Тютюнник. 1966, с. 48); Тече річка все тихенько і моря шукає (Гулак-Артемовський, 1978, с. 88); Ось сонечко зайшло, і світить нам, і світить нам, і гріє (Гребінка, 1977, с. 96); За тином під вербами сиділа юрба дівчат. Хлопці стояли коло їх і балакали Шечуй-Левицький, 1966, т. 1, с. 287); На високому старому в’язі в лелечім гнізді сплять лелеки (Довженко, 1964, т. 1, с. 296); Дідусь сидить над річкою (Підмогиль- ний, 1989, с. 209). До дієслів абсолютивної семантики входять лексеми на позначення фізичного або психічного стану суб’єкта: біліти, зеленіти, переживати, радіти, страждати, синіти, сумувати, твердіти, хвилюватися, чорніти; фізіологічного стану: дихати, кашляти, позіхати, спати; поведінки: безчинствувати, вередувати, капризувати, коверзувати, сваволити, химерувати; звучання: барабанити, галасувати, гудіти, дзвеніти, дзижчати, кричати,репетувати, шелестіти, шуміти; буття: бути, жити, зароджуватися, існувати, стояти і функтивні дієслова: горіти, йти, працювати (годинник), кипіти, накрапувати, світити, текти та ін. Послідовна диференціація лексем на дієслова дії і дієслова стану має вирішальне значення, оскільки інвентар дієслівних ГЗ значною мірою залежить від приналежності дієслова до першого чи другого розряду слів. Дієслова стану є значно складнішими у функціональному плані, що мотивується їх похідністю і конденсацією попередньої семантики (реченнєвої) у своїй структурі. Первинні функції суміжних компонентів речення семантично узгоджені: продовжена сема одного знака відповідає продовженій семі іншого. Ітеративність сем у реченні є важливою рисою його семантичної організації. Так, компоненти речення Діти сплять узгоджені за семантикою істоти. Якщо одна із них вживається у вторинній функції, то сам по собі знак зовні втрачає відповідну продовжену сему. Наприклад, у реченні Будинок спить семантичне узгодження відсутнє. Сема істоти компонента спить наділяє суміжний компонент ознакою істоти, персоніфікуючи його, і трансформує в суміжний клас знакової системи. Семантика істоти/неістоти є однією з найзначущіших у семантичній організації речення і виступає регулярно ітеративною, будучи відображеною в іменникових і дієслівних лексемах. Суперечність між первинною і вторинною функціями знаків, що репрезентують суміжні компоненти, становить ґрунт для міжкласної інтеграції; регулюючим засобом є продовжені семи. Опозиція дієслів дії і дієслів стану пронизує всю граматичну систему мови. Похідністю дієслів стану зумовлюється, зокрема, їх своєрідність щодо видового протиставлення (непарність переважно |
РОЗДІЛ IV. Формально-граматична і семантична корелятивність… 181 |
властива дієсловам стану; результативність — дієсловам дії, пор.: любити II розлюбити, будувати // побудувати, малювати // намалювати, писати // написати // відписати). У відношеннях до різноманітних субстанцій та обставин65 виявляється дієслівна ознака, відбита або в семантиці дієслова, або в його МК. Розрізняються три групи властивостей дії: 1) внутрішні якісно-кількісні (динамічність, інтенсивність, кратність/однократність, тривалість/миттєвість, завершеність/незавершеність), що відбиті у ЛЗ дієслова і МЗ виду і способу; 2) внутрішні відносні властивості дії, що виявляються у зв’язках дієслова з аргументами і відбиваються в семантиці дієслова, лексико- граматичних значеннях особовості/ неособовості, ГЗ особи і валентності; 3) зовнішні відносні властивості дії, які відбивають відношення до процесу з боку учасників комунікації (категорія модальності) або відношення певної дії в часі до моменту мовлення й до іншої дії (категорія часу і виду).
Структурний фактор встановлює межі зарахування форм до дієслівних і диференціює дієслова на повнозначні/напівповнозначні/непов- нозначні. Якраз тут структурні особливості реалізації ГЗ перетинаються з функціональними. Серед усіх дієслівних форм розрізняються два способи за власними експонентами і один спосіб акумульовано (виділення інших є семантико-синтаксичним), два види (у їх межах вичленовують- ся різноманітні підвиди), три форми часу (+/- давноминулий час), три особові форми, дві форми числа, три форми роду (обмежені формами минулого часу й умовного способу), шість форм валентності. Традиційна граматика66 розглядає також і МК перехідності/неперехідності, стану. Значення перехідності/неперехідності належить до синтаксичних властивостей дієслова, становлячи одну з особливостей правобічної (сильнокерованої) валентності окремої групи слів (перехідність) і характеризуючись ГЗ об’єкта, і виступає частковою величиною міжрівневої ГК валентності. Морфологічний, морфолого-семантичний статус цих значень викликає заперечення через відсутність будь-яких внутрішньослівних експонентів, тсрім того, й семантико-синтаксична. закріпленість грамем перехідності/неперехідності не завжди визначена (Читати книжку;Підійти до товариша; Мріяти про щастя(пор. розмежування формальної і функціональної перехідності [Кацнельсон 1972]). Значення активності/пасивності дієслова належать до словотвірного рівня і співвідносяться з творенням нової лексеми, про що свідчить зміна валентності дієслова, дериваційна похідність речення, зміна семантичних функцій іменникових аргументів, пор.: Дівчина читає книгу/Книга читається дівчиною. Кваліфікація стану як словозмінної категорії [Бондарко 1978, с. 58-66] ґрунтується на розгляді активних і пасивних дієслів як словоформ тієї самої лексеми. Відношення між лексемами типу будувати/будуватися, писати/писатися, малювати/ малюватися, співати/співатися є дериваційним, оскільки полягає в семантичному перетворенні дієслова дії на дієслово стану, функціонування яких є визначальним при творенні семантичної основи речення. |
182 |
Морфологія |
Сполучуваність дієслівних лексем зумовлюється їх синтагматичними семами. Так, дієслова лише п’яти лексико-семантичних груп док. в. можуть поєднуватися з дієсловами недок. в., їх нараховується близько 90 (дієслова уміння: навчитися, вивчитися, відучитися, звикнути, відвикнути; дієслова руху: вкласти, лягти, засісти; дієслова фа- зовості: розпочати, закінчити, продовжити, кинути; дієслова стану: встати, втомитися, набриднути; дієслова заперечення: відмовити, заборонити, роздумати).
Дієслово постійно асоціюється з ознакою присудковості, що загалом відповідає його семантиці і синтаксичній спеціалізації серед особових (власне-особових, потенційно-особових) форм. Категоріальний апарат предиката значно ширший від дієслівного і є величиною синтаксичного рівня. Експонентно закріпилися за дієсловом ті властивості останнього, які постійно асоціювалися з дієсловом. Тому й розмежовується морфологічний і синтаксичний час, модальність речення і спосіб дієслова. Морфологічний час дієслова є актуалізованою категорією, відправним моментом для мовця виступає позиція «тепер», синтаксичний час є родовим поняттям щодо морфологічного. Останнім пояснюється нечіткість семантики майбутнього доконаного. Парадигматична нейтралізація опозиції (пишу і напишу, читаю і прочитаю) мотивується збігом експонентів, видова ж семантика нейтралізована в силу неможливості реалізації значення кінцевості дії або її розпливчастості (інваріантною є форма минулого часу). Дієслово репрезентує себе як певний член речення з морфологічними характеристиками і як синтаксичний член речення, визначаючи синтаксичні позиції і програмуючи способи їх таксонімічного й морфологічного оформлення. ГК дієслова відбивають два ряди функцій. Перший ряд представлений МК виду, часу, способу, особи, числа і роду, для дієслова в цьому випадку несуттєво, яку ситуацію воно відбиває, важливим є те, що дієслово існує і бере участь у створенні речення, щодо якого можна встановити, як воно існує в часі, в об’єктивній/ суб’єктивній реальності (ступінь її бажаності/небажаності (МК способу)), У цілісності/нецілісності (МК виду) та ін. Другий ряд відбиває особливості і закономірності вживання дієслів як синтаксичних центрів речення і у грамемах валентності. Значення валентності є універсальним тому, що з логічного погляду предикат завжди передбачає один або більше аргументів, щодо якого/яких щось стверджується або заперечується. Аргументи можуть набувати верба- лізованого/невербалізованого вираження у формально-граматичній структурі речення. Мінімальною є одновалентність (пор. нуль-ва- лентність, за В. В. Богдановим), поза якою не реалізується семантично елементарне речення. Семантична валентність предиката охоплює лише ті аргументи, що характеризуються спільною з ним семою. У реалізації пропозиції визначальними є диктумні категорії іменникового відмінка і дієслівної валентності. ГЗ особи дієслова детерміновані іменниковим підметом і належать до модусу речення. |