Лексика мови кожного народу, який розвивається (економічно, політично і т. ін., отже, й духовно), перебуває в стані більш чи менш суттєвих змін, не тільки соціально прогресивних, а й регресивних. На позначення тих явищ, реалій, предметів, які вже застаріли, становлять пережиток минулого, використовують архаїзми.
Архаїзми (грец. агсґіаіоз — старий, давній) — застарілі слова, сполучення слів, морфологічні форми слів і синтаксичні конструкції, які належать до пасивної лексики, використовуються зрідка з певною стилістичною, функціонально-виражальною метою.
У минулому теперішні архаїзми (серед них і історизми) сприймались як неологізми, вживалися більш чи менш активно. З часом певні колишні реалії та їх назви вийшли з активного вжитку, почали забуватись. Однак здебільшого вони збереглися. На позначення цих реалій з’явились нові, сучасні назви. Часто вони співіснують з колишніми, власне архаїзмами, які використовують зі стилістичною метою — для створення історичного мовного колориту.
Найчастіше виділяють такі групи архаїзмів (власне архаїзмів):
— лексичні архаїзми. Це різнокореневі застарілі слова-синоніми, які вже витіснено з ужитку: ланіти — щоки, десниця — права рука, грядущий — майбутній, ректи — говорити.
— словотвірні архаїзми: вой — воїн, велій — великий, миса — миска, пребути — бути.
— морфологічні архаїзми: гортанію — гортанню, паде — впаде.
— фонетичні архаїзми: вольний — вільний, глас — голос, піїт — поет, вражий — ворожий, сей — цей.
Крім власне архаїзмів, розрізняють ще архаїзми-іс- торизми (історизми).
Історизми — слова застарілі або ті, що старіють, які перейшли чи
переходять до пасивної лексики через дуже обмежене використання їх у мові у зв’язку з припиненням існування предметів,
явищ, понять, які вони позначають.
Ці лексеми не мають синонімів, слів-замінників. Наприклад, у реченні Йшли списники, …мечники, …лучники, сховавши в колчани рій бистрих стріл — разючий дощ війни (М. Бажан) виділені слова — давні й сучасні найменування певних колишніх груп воїнів, озброєних по-різному і з неоднаковою, суто військовою метою.
Майже вийшли з ужитку лексеми раби і рабовласники, патриції і плебеї; урядники, становий, десяцький, соцький, тисяцький, волосний, писар, барон, граф, князь, цар, гетьман (виборний ватажок козацького війська Запорозької Січі); боярин, холоп, поміщик, кріпак, феодал, забуваються назви старовинної зброї: меч, лук, рогатина, сагайдак; назви одягу: жупан, намітка, запаска, очіпок. У 20-ті роки XX ст. широко вживалися лексеми продрозверстка, продподаток, комнезами, ком- біди, неп, непман та ін., що на короткий час з’являлися як породження тодішнього режиму, а пізніше зникли, особливо в розмовно-побутовому мовленні. Історизмами стали слова і словосполучення Радянський Союз, Союз Радянських Соціалістичних Республік, колгосп, колгоспний лад, радгосп, Радянська Армія, Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС), УРСР, обком, райком та ін.
Особливу групу архаїзмів становлять старослов’янізми (церковнослов’янізми) — лексичні, фразеологічні або фонетичні запозичення із старослов’янської мови: …як бувало во дні они, возвисили свій Божий глас; Німим отверзуться уста… (Т. Шевченко); Фашизм звірячий ввергніть у бездну! (П. Тичина).
Власне архаїзми та історизми належать до слів і виразів із виразною стилістичною функцією. До них вдаються в художньому мовленні, щоб відтворити колорит минулого життя, типізувати та індивідуалізувати певні риси характеру персонажів, надати зображуваним подіям відтінку певної експресії, іронії, зневаги, викликати в реципієнтів жартівливо-гумористичний ефект або й, навпаки, сповнити вислів пафосом урочистості, справжньої чи удаваної поваги: Тур тяжку боль одоліва, к Енею руки простягає і мову слезную рече (І. Котляревський); Жупан на ньому синій і китаєва юпка, пояс із аглицької каламайки підперезаний (Г. Квітка-Ос- нов’яненко); Атомне ядро в трави прощення просить (А. Малишко); (Возний, звертаючись до Наталки): Рци одно слово: «Люблю Вас, пане Возний», і аз, вище упом’янутий, виконую присягу о вірнім і вічнім союзі з тобою (І. Котляревський).
Надання мовленню архаїчних рис, вживання стародавніх лексем, граматичних форм і фонетичних одиниць має бути розважливим, стилістично вмотивованим, максимально обмеженим — навіть у тих випадках, коли йдеться про минуле.
Стилістичні функції неологізмів
Рушійною силою всіх змін у лексиці мови є навколишня дійсність, діяльність, номінативно-мовленнєва творчість людини від часів родового й племінного буття до національного, міжнаціонального. Людина завжди називала все пізнаване, пізнане, усвідомлене чи тільки усвідомлюване, уявлюване нею: явища природи, суспільні та індивідуальні реалії. Так у мовній системі виникли слова і сполучення слів, які на перших порах були новими, тобто неологізмами.
Неологізми (грец. neos — новий і logos — слово, вчення) — нові
слова, які з’являються в мові для того, щоб позначити, назвати нові поняття, явища, процеси.
Виникають неологізми внаслідок розвитку, змін у суспільному житті, особливо в науці, техніці, мистецтві
і т. ін. На думку А. Грищенка, «…статус неологізмів відповідні слова зберігають доти, доки вони не стають узуальними, тобто загальновживаними, властивими усному і писемному мовленню якнайширших кіл носіїв літературної мови».
Кожне окреме слово, сполучення слів, фразеологізм, навіть наголос у слові вперше з’являється в устах і свідомості окремої особи, однак слова з багатьох причин конкретного автора не мають. Виняток становлять сло- ва-терміни. Наприклад, з іменем російського вченого Михайла Ломоносова (1711—1765) пов’язане вживання слів-термінів кислота, маятник, насос, сузір’я (калька із созвездие), словосполучення земна вісь. Це приклади лексичних новотворів (неологізмів). Крім них, з’являються й семантичні неологізми, пор.: 1) бригадир — у Росії XVIII ст. — військовий чин, середній між полковником і генералом (нині це історизм); 2) бригадир — переважно керівник якогось колективу осіб на виробництві, заводі. Наприкінці XIX — на початку XX ст. слова винахідник, дослідник, представник, письменник, прихильник, видавець, промовець, гуртківець, читач, перекладач, дописувач, споживач, гуморист, прогресист, україніст, експериментатор, співачка та інші вважались неологізмами. У 50—60-ті роки XX ст. до неологізмів належали слова цілинник і космонавт, тепер перше з них стало історизмом, а друге сприймається як загальновживане слово.
З’являючись разом з новим поняттям про предмет, явище та ін., неологізм не відразу входить до активної лексики, часто і не сягає її меж. Тільки ставши загальновживаним і загальнозрозумілим, він перестає бути неологізмом, усвідомлюється як слово звичайне, щоденне або ж як одиниця пасивної, суто спеціальної, галузевої тощо лексики.
Крім нових слів, які з часом стають загальномовни- ми, є також слова, створені письменниками, громадськими діячами з певною функціональною метою, напр.: яблуневоцвітно, розкрилено (росту), пустун-лі- тун, майбуття, сонцебризний, вітровіння, акорди- тись, ясносоколово; Стоїть сторозтерзаний Київ і двістір о зіп’ятий я (П. Тичина). Або: підхмар’я цвіт (А. Малишко), шумливі хвилі (Ю. Смолич), крайсвіт- ній (Ю. Яновський), зореносець, залізнотіла, сталево- серда, ширококрилий (М. Бажан), фальшак, безвірко, без- бровко, плюндрач (О. Гончар) та ін. Такі неологізми прийнято називати індивідуально-авторськими ( контекс ту ально-мо в леннє ви ми, оказіональними). Вони використовуються тільки в певному авторовому контексті, іншими мовцями вживаються лише епізодично.
Авторські неологізми своєрідно увиразнюють мовлення, набувають цілком очевидного стилістично-функціонального забарвлення, напр.: Той, хто безпомильно б’є ковадлом по ковадлу, як по голові, …хто вміло викручує залізо, як руки, — крутизалізенко, той, хто вправно хапає кліщами деталі, як язика, — хапай- кленко (В. Голобородько). Деякі лексеми-неологізми письменники запозичують з народного мовлення. Так, О. Гончар творчо використав слова терпень, холодень, голодень, які з’явились у роки голодомору.
Отже, неологізми в мові — це завжди її оновлення, в більшості випадків логічно й стилістично вмотивоване збагачення, мовленнєво-лексична динаміка в мові, вияв її розвитку.