Одним із стилістичних засобів мови й мовлення, по- особливому виразних, оригінальних і емоційних є фра­зеологізми.

Фразеологізми (грец. phrasis — зворот і logos — слово, вчення) — семантично й граматично пов’язані сполучення слів, а також ре­чення, які використовуються в мові як її усталені і здебільшого лег­ко й образно сприймувані одиниці.

Фразеологізми як особливі мовні одиниці становлять об’єкт фразеології, а теорія і практика використан­ня їх у всенародному мовленні є предметом стилістики.

Фразеологізми, на відміну від формально подібних до них «звичайних» словосполучень або речень, не ство­рюються у процесі мовлення за усталеною в мові семан­тичною і синтаксичною нормою (нормами), а тільки, як і слово, відтворюються. Звичайні словосполучення із се­мантично й граматично поєднаних слів можна вважати вільними , бо вони виразно поділяються на два члени речення — синтаксично незалежний і синтаксично за­лежний (підрядне словосполучення) або на два чи більше синтаксично незалежних (однорідних, неоднорідних) членів речення (сурядні словосполучення). Фразеологіч­ні сполучення слів, які не бувають словосполученнями як особливими синтаксичними одиницями щонайменше з двох членів речення, завжди становлять тільки один член речення (ідіоми) або окреме просте чи складне ре­чення, в якому лише з певною умовністю можна визнача­ти члени речення: Чесне діло роби сміло (Нар. творчість); Чуття єдиної родини (П. Тичина). Фразеологізм може також виконувати функцію одного члена речення: Він сказав що-небудь? — Ні, набрав у рот повітря (мовчав), будучи ідіомою.

Ідіома (грец. ісііота — особливість, самобутній зворот), або ідіоматичне сполучення слів, — це стійке, семантично й синтаксично неподільне поєднання слів, у багатьох випадках близьке за лексичним значенням до окремих повнозначних слів: клювати носом (дрімати), накивати п’ятами (втекти), дивитись крізь пальці (не помічати), робити з мухи слона (перебільшувати), пра­вити теревені (базікати), вусом не повести (не зверну­ти уваги), танцювати під чужу дудку (підкорятися), залишитися з носом (зазнати невдачі), пальці знати (невправно), тримати камінь за пазухою (затаїти обра­зу, бути нещирим), попасти пальцем в небо (не вгадати) та ін. Однослівних ідіом не буває.

Ідіоми виразно відображають національну своєрід­ність кожної мови і зазвичай іншими мовами дослівно не перекладаються. їх характеризує неоднакова само­стійність тих частин, з яких утворилась кожна окрема ідіома. Якщо, наприклад, у семантиці таких сполучень слів, як ні пари з уст, тримати язик за зубами, ще пев­ною мірою відчувається зв’язок із стрижневим словом пара (пара не виходить з уст, якщо людина мовчить) або

зі  словом зуби (коли язик притиснутий до зубів, говори­ти не можна), то загальне значення ідіом дати (піднес­ти) гарбуза, пекти раки, байдики бити та інших не можна пов’язати з наявними в них словами, напр.: І ди­ректор, і вчитель запитально дивились на Курила. А він пік раків посеред кімнати (Ю. Збанацький). Ідіома пік раків означає червонів, і в ній не відчувається зв’язку ні з іменником рак, ні з дієсловом пекти. Більшість ідіом (частково і фразеологічних одиниць) групується навколо найуживаніших у мові слів (особливо іменників та діє­слів): голова, очі, зуб, брати, вчити, йти тощо: мати го­лову на плечах, голова йде обертом, голова стала дірявою, капустяна голова і т. ін.; зуб на зуб не попадає, кидати на зуб, держати язик за зубами, не по зубах; йти на пово­ду, йти в одній упряжці, йти в далеку дорогу, йти на ро­жен, йти на той світ і т. ін.; брати (взяти) в лещата, брати (взяти) в штики, брати (взяти) до тями та ін.

Крім ідіом, серед фразеологізмів розрізняють фра­зеологічні одиниці — менш стійкі, ніж ідіоми, сполучення слів, які мають здебільшого структуру ре­чень. Це прислів’я, приказки та влучні («крилаті») ви­слови, творцями яких є переважно письменники, вчені, державні діячі та ін.: Серцю не накажеш; Серце не ка­мінь; Птицю пізнати по пір’ю, а чоловіка по бесіді; Що посієш, те пожнеш (Народна творчість); Всякому горо­ду нрав і права (Г. Сковорода); Лиш той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка); Перемагать і жить (П. Тичина); Де згода, там і вигода (А. Головко); Прийшов, побачив, переміг (Юлій Цезар, лат. Veni, vidi, vici) крокодилячі сльози (тобто фальши­ві); чистити авгієві стайні (знищувати бруд, наводити порядок у чомусь занехаяному) та ін.

Більшість фразеологізмів (особливо прислів’їв і при­казок) породжена талантом і мудрістю народу, конкрет­ні їх автори не відомі. Джерела української фразеології всеосяжні: немає такої галузі соціального життя, в якій би не продукувались фразеологізми: грати першу скрипку, сходити зі сцени, з іншої опери (з мовлення музикантів, артистів); куди голка, туди й нитка (з мовлення кравців); куй залізо, поки гаряче (з мовлен­ня ковалів); на ловця і звір біжить (з мовлення мис­ливців); підносити на щит (з мовлення військових); берегти, як зіницю ока; вавилонське стовпотворіння (античні, біблійні вислови); бути не в своїй тарілці (засвоєння з французької мови), дивитися крізь пальці (з німецької мови) та ін.

Фразеологізми — це продукт багатовікової й особ­ливої розумово-мовленнєвої творчості народу. У фра­зеології об’ємно й виразно відображено національну самобутність кожного народу, його духовну індивіду­альність, зрілість, тільки йому властиве мовленнєве багатство.

Подібно до слова (але на відміну від словосполучен­ня і речення), фразеологізм існує в мові у «готовому» вигляді, в колективно усвідомленій і всіма прийнятій формі, яка тільки частково може змінюватись в індиві­дуальному мовленні, напр.: десята (або сьома) вода на киселі (дуже далека рідня), як (мов, ніби та ін.) вода вмила (змила) (хто-небудь швидко чи раптово зник; що- небудь безслідно щезло). Є й синонімічні фразеологіз­ми: як водою змило — як вітром здуло — як крізь землю провалилось — як у воду впало — як корова язиком зли­зала і под.

Якщо слова становлять первинні номінації, то фра­зеологізми, особливо ідіоми, є вторинними мовними одиницями. Як про це пише відомий український мо­вознавець Арнольд Грищенко (нар. 1936), вони сформу­валися «внаслідок переосмислення первинних значень компонентів», тобто слів, які найтісніше поєднані в од­не семантичне ціле. Фразеологізми — це надслівні і від­творювані мовні одиниці.

У фразеологічній системі мови досить широко побу­тують проміжні між ідіомами і фразеологічними одини­цями явища — фразеологізовані одиниці. Серед них умовно виокремлюють:

—  сполучення слів типу шкода й гадки, невелике ца­бе, куди твоє діло, ні се ні те, нехай Бог боронить, чого доброго, чорт візьми, цур тобі пек, ось тобі на і под.;

—  такі сполучення слів, як брати участь, брати до уваги, розв’язати справу, вирішити питання, домог­тися зрушення (перемогти) і под.

Ці групи фразеологізованих сполучень слів характе­ризує властива їм синтаксична неподільність (сукупно вони становлять один член речення), семантична й структурна єдність чи й зовсім ослаблена метафорич­ність або її відсутність, але велика усталеність у мові і звичність для більшості її носіїв.

В усному й писемному мовленні фразеологізми вико­ристовуються з цілком чи достатньо виразною стиліс­тичною метою. Мислення, почуттєва сфера людини від­творюється, відображається фразеологізмами сконден­совано, глибокозмістовно й почуттєво-емоційно, екс­пресивно. Неемоційних, стилістично незорієнтованих фразеологізмів не буває. За найрізноманітніших мов­леннєвих ситуацій вони сприймаються як своєрідні й образні одиниці мовлення. З їх допомогою можна від­творити майже кожне з явищ дійсності не тільки зміс­товно і виразно, а й дотепно, влучно, яскраво й оригі­нально, колоритно, бо у фразеологізмах найбільшою мірою закарбовано віковий досвід, етику й естетику, мудрість народу. Усе ним усвідомлене й сказане спри­ймається як раціональне в усіх можливих вимірах, гранично логічне, природне й емоційне. Особливо до­речні фразеологізми в художній творчості, а також — значною мірою — в розмовно-побутовому мовленні. Від того, як письменник використовує елементи фразеоло­гії, залежать його індивідуальний мистецький стиль і частково розгортання сюжету в творі, природність художніх образів. Наприклад, фразеологізмами Го­лодній кумі хліб на умі, Ні риба ні м’ясо образно схоп­люється одна з типових якостей людини. У багатьох давніх і сучасних фразеологізмах прославляється, зокрема, позитивне ставлення до праці, освіти, науки і засуджується боягузтво, брехливість, нечемність, не­щирість, пияцтво та інші людські вади: Праця чолові­ка годує, а лінь марнує; Хто знання має, той і мур зламає; Книга вчить, як на світі жить; Де господар добре робить, там і поле буйно родить; У страху вели­кі очі; Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся; Ледачому все ніколи; П’яний та дурний — рідні брати і т. ін.

Фразеологізми, особливо народні приказки, при­слів’я, — це здебільшого своєрідна окраса і згусток думки-судження, емоційної наснаги текстів, у тому числі і їх заголовків і підзаголовків. Фразеологізми є дуже вагомими виражальними стилістичними засо­бами мови, індивідуального мовлення, вони широко використовуються майже в усіх стилях мови (крім певних жанрів офіційно-ділового мовлення), як гото­ві й усталені, постійно оновлювані або щойно створе­ні образні конструкції, які містять почуттєву харак­теристику певних осіб, персонажів, їхніх вчинків тощо.