Теорія і практика стилістики як окремого лінгвіс­тичного вчення про слова всіх частин мови (змінюваних

і  незмінюваних) передбачає і їх стилістичну характе­ристику, а в її межах і кількісний вияв різних форм сло­ва (слів), бо це відображає неоднакову функціональну спрямованість, спроможність і мовленнєву актуаль­ність кожної мовної форми.

Кількісний вияв слів усіх частин мови, їх форм в ок­ремих художніх текстах можна простежити в таблиці:

	Частини мови
Назва твору, автор	Іменники	Прикметники	Числівники	Займенники	Дієслова	Дієприкметники	Дієприслівники	Прислівники	Прийменники	Сполучники	Частки Р	Вигуки	Усього слів
«Заповіт»
Т. Шев­	220	112		7	118	1		2	113	9	2		584
ченка
«Fata
morgana»
(уривок «Ідуть	226	113		11	119	33		66	66	99	11		744
дощі…») М. Коцю­бинського
«Ще назва
е…»	31	8	1	4	13	1		5	5	10	1		79
JI. Костенко
Усього слів	517	233	1	22	250	35		73	124	128	14		1407

Поезія як особлива художня творчість значно мен­ше, ніж проза й драматургія, визначається суто кіль­кісними мовними показниками, та, як видно з таблиці, навіть у поетичному мовленні до найуживаніших слів належать іменники (їх об’єктивно найбільше в кожній мові), дієслів у проаналізованих текстах — 250, менше прикметників — 233. Після них за спадною частотніс­тю розміщуються: сполучники — 128, прийменники — 124, прислівники — 73, займенники — 22 та слова ін­ших частин мови. Якнайменше використання числів­ників у поетичних текстах пояснюється тим, що це сло­ва з абстрактно-кількісним значенням, які, відтворю­ючи лише кількісно-числові відношення між об’єктами дійсності, не надають їм категоріально-якісної оцінки, лише зрідка забарвлюють кількісну характеристику ко­гось або чогось певною почуттєвістю. Числівники — між- стильові лексеми, майже однаково вживані в усіх стилях мови, однак типовіші для книжних (офіційно-ділового, наукового й публіцистичного) стилів. Це пояснюється їх семантичною сутністю — точно визначати кількість предметів, явищ, ознак чи порядок їх при лічбі. Однак за певних ситуацій кількісні показники вияву певних реа­лій можуть вражати мовців. Здебільшого це трапляється в інформативно-публіцистичних текстах і зрідка — в ху­дожньому мовленні, напр.: І не відає [філоксера. — пре- маленька комаха], що над нею стоїть істота, котра сильною рукою відбере життя мільярдам ворогів ви­нограду (М. Коцюбинський).

Менш характерні для поетичного мовлення дієпри­слівники (загалом і дієприкметники). Вони мають сво­єрідне значення енергії, дії, але позначені еталоном, ознакою книжності, яка обмежено властива розмов­но-побутовому мовленню і тільки із спеціальною сти­лістичною метою стає атрибутом мовлення художньо­го. Дієприкметниковий і дієприслівниковий звороти здебільшого є елементами мовлення наукового, офі­ційно-ділового, загалом книжного. Вони також мо­жуть римуватися. У поетичному мовленні ці засоби не­рідко переобтяжують виклад, знижують художню бар­вистість, легкість, емоційність творів.

У поезії обмежено вживаються вигуки, що дає змогу уникати штучної пафосності, об’єктивно оцінювати явища життя.

Значна кількість сполучників (їх 128) в розглянутих поетичних текстах (див. табл.) засвідчує цільність, влуч­ність, розмаїтість і, водночас, окресленість семантико- синтаксичних зв’язків між їх сегментами (частинами, елементами).

Кількісний вияв дієслів у художньому мовленні ве­ликий. Тому художній стиль (як і розмовно-побутовий) вважають значною мірою дієслівним.

Частотність уживання слів різних частин мови зав­жди є своєрідним показником стильової належності вис­ловленого, має незаперечне пізнавальне значення. Під­рахунки мовних одиниць сприяють розумінню функ­ціонування мови, її виражальних можливостей.

Отже, до семантично й стилістично найпотужніших слів належать іменники та дієслова: їх лексичне значення предметності (для іменників) і дії, стану (для дієслів) є центром, навколо якого групуються в реченні всі інші слова зі своїм особливим частиномовним значенням. Цим доповнюється те, що виражене іменником або дієсловом.