Стилістичні функції морфологічних форм мови прийнято характеризувати за тими морфологічними ка­тегоріями, значеннями, які властиві словам певної час­тини мови. Іменники, наприклад, здебільшого витлу­мачуються стилістично за категоріями роду, числа і від­мінка, іноді окремо розглядаються стилістичні функції власних і загальних іменників, стилістичні особливості варіантних форм певної іменникової лексеми і т. ін.

Іменники — слова самостійної частини мови, назви предметів, істот, явищ тощо. Порівняно зі словами всіх інших частин мови іменників незрівнянно більше в будь-якій мові.

У різних стилях мови категорія роду іменників вияв­ляється неоднаково. Рід іменників української мо­ви — одна з її визначальних морфологічних (ширше — граматичних), серед них і стилістичних ознак.

Немає жодного іменника у формі однини, який би не належав до певного роду. Виняток становлять лише іменники, яким властива тільки парадигма (система форм) множини: ворота, двері, вершки, нутрощі та ін.

В українській мові іменники стіл, берег чоловічого роду, іменники книга, осінь — жіночого, а поле, весіл­ля — середнього. Пояснити належність іменників до певного роду можна лише загально, зсилаючись на внутрішні закони розвитку мови. Рід іменників у різ­них мовах не збігається. Наприклад, іменник дівчина (дівчинка) в українській мові є іменником жіночого ро­ду, а іменник das Medchen (дівчина) в німецькій мові належить до середнього роду; дитя, дитинчатко, ди­тинятко, дитятко — середнього роду, а дитина, ди­тинка, дитиночка — жіночого. Окремі іменники ма­ють форми чоловічого і жіночого родів: учитель, співро­бітник, викладач, професор, лікар, аспірант, студент (чол. р.) і вчителька, співробітниця, викладачка, про­фесорка, лікарка, студентка (жін. р.). В офіційно-діло­вому і науковому мовленні зазвичай вдаються до форм чоловічого роду, а в мовленні розмовно-побутовому

звичніше й умотивованіше з погляду стилістичного сприймаються форми жіночого роду. Крім того, ці імен­ники використовуються не з однаковою частотністю і стилістичною вмотивованістю. Наприклад, іменники викладачка, професорка, на відміну від викладач, про­фесор, сприймається дещо менш офіційно й шанобливо. Іменники інженер, шофер, директор, геній, педагог, пі­лот, вожак належать до чоловічого роду, не розрізня­ються за статевою ознакою (певною мірою через перева­жання чоловіків у цих професіях). З цим, однак, зовсім не узгоджується родова сутність іменників педагог, лі­кар. Вони належать до чоловічого роду, хоча значно частіше в цій сфері діяльності працюють жінки. Немає статевого розрізнення в іменниках кінь і коник (змен­шено-пестливе до кінь), коняка (зневажливе), а також у фразеологічних сполученнях слів: на білому коні в’їха­ти (про переможця); на коні бути (бути у вигідному становищі); хід конем (про рішучий захід, до якого вда­ються у крайньому разі).

 

У мовленні переважно зі стилістичною метою вжи ваіоться іменники так званого спільного роду — слова на позначення осіб чоловічої і жіночої статі за характер­ними рисами їхньої поведінки: писака, кусака, читака, потіпака, посіпака, верещака, витріщака, рубака, за­давака, позивака, служака, одчаяка, заводіяка, базіка, недоріка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, бідага, молодчага, волоцюга, ледацюга, жаднюга, сердя­га, бродяга, добряга, скуп’яга, знайда, пройда, роззява, шельма, невидимка, плакса, рюмса, замазура, невдаха, бідолаха, рева, причепа, підлиза, нездара, ненажера, потвора, заїка, каліка, нероба, ябеда, єхида, недоторка, листоноша та ін. Вони з однаковою стилістичною функ­цією вживаються на позначення осіб чоловічої і жіночої статі.

Іменники спільного роду можуть використовуватися як іменники чоловічо-жіночого роду (вовчище), жіночо­го й середнього (дівчисько), а найчастіше вони одночасно є назвами чоловічого й жіночого (власне спільного) роду: Знадобився ще один постріл, перш ніж страшний вов­чище висолопив язика (3 газети); Господи, що те дівчи­ще не натерпілося за свій вік (І. Франко); Чи у тебе встиду-сорому нема. Що тебе заблуда кожний обніма (Л. Первомайський); Іде молода листоноша… Із чорної сумки на боці біліють газети й листи (В. Сосюра).

Більшість іменників спільного роду стилістично маркована, бо вони використовуються переважно в роз- мовно-побутовому й художньому, частково в публіцис­тичному стилях мови. Іменники спільного роду вкрай обмежено вживаються в офіційно-діловому і науковому мовленні.

Отже, категорія роду іменників стилістично важли­ва, в багатьох випадках нею привноситься в мовлення певна значеннєвість, своєрідна емоційність.