Однією із словозмінних морфологічних (граматич­них) категорій, яка містить у собі вказівку на кількість осіб, предметів, явищ, позначуваних іменниками, є ка­тегорія числа.

Категорія числа іменників має здебільшого дві форми вияву — однинну й множинну. їх стилістична сутність майже адекватна, пор.: Навчаю учня і Навчаю учнів. Ці речення розрізняються своїм змістом і морфологічно. Йдеться про навчальні зусилля суб’єкта, які зорієнтова­ні тільки на одного об’єкта, особу (учня — одн.) і на двох, кількох чи багатьох об’єктів (учнів — множ.), то­му й стилістика обох речень неоднакова: сприймання мовцем змісту сказаного в обох реченнях пов’язане з йо­го ставленням до кількісного вияву об’єкта тієї самої дії.

Стилістична місткість категорії числа найочевидніша тоді, коли слова вживаються переважно або тільки в од­нині (читання, мислення, запровадження, вдосконален­ня, орієнтація, м’ясо, сміх та ін.), або тільки в множині. До іменників із значенням множності, множинності най­частіше належать такі іменники:

—    назви предметів одиничних, парних або таких, які утворилися з кількох частин: вила, ворота, ночви, сани, терези, граблі, ноші, посилки, лапки, кліщі, пан­талони, сіни, шахи, в’язи, баки та ін.;

—    іменники, лексичне значення яких матеріально- речовинне: вершки, дріжджі, прянощі, висівки тощо;

—    назви тих реалій, які мають значення збірності і вказують на сукупність предметів: гроші, надра, фінан­си, копалини, джунглі, хащі та ін.;

—     найменування дій, процесів: заходеньки, похо­деньки, витребеньки, дебати, відвідини, жмурки, пере­сміхи, хвастощі, пустощі, гульбища тощо;

—  найменування певних відрізків часу, свят, обря­дів: сутінки, канікули, іменини, роковини, заручини, входини, вхідчини, жнива, обжинки і т. ін.;

—   найменування почуттів, емоцій, станів: радощі, гордощі, жалощі, веселощі, мудрощі, прикрощі тощо;

—   власні назви, що мають лише форму множини: Прилуки, Суми, Афіни, Альпи, Карпати, Гімалаї та ін.

Деякі з цих іменників з певною видозміною в семан­тиці й емоційному забарвленні можуть уживатись і у формах однини: Ця кадра неперспективна (в розмовно- побутовому мовленні — із зниженим, іронічним від­тінком). Іноді «стилістична» множина може заміню­вати собою граматичну однину: Лежали битих м’яс копиці (І. Котляревський); Забери з собою всі лиха, всі зла (Т. Шевченко).

Такі іменники, як сіль, сталь, дим, масло, вода, гли­на, кукурудза, гречка, пшениця, крейда, світ і под., уживаються в множині тоді, коли ними потрібно позна­чати різні види, ґатунки того, що виражається одни­ною: мінеральні води, солі мікроелементів, різні жири, напр.: На той год [рік] ми хочем знов їхати куди-не­будь на води (Леся Українка); Він вже пив валер’янку, нюхав солі — нічого не допомогло (Ю. Смолич); Стоять сухі кукурудзи… (М. Вінграновський); Менше вжива­ти жирів — це для здоров’я (3 газети).

У художньому і розмовному стилях вживаються іменники в обох числах: Гладжу рукою соболину шерсть ячменів (М. Коцюбинський); О, земле юрб і добр, о, земле сил і дій!.. (М. Бажан); Є любов до сестри, і до матері, і до дружини, Є багато любовей (В. Сосю- ра). Однинна форма іменника може вказувати на збір­ність чи множинність, сприймаючись при цьому з дея­кою метафоричністю: Багацько трупа там палилось (І. Котляревський); У темнім лісі за горами Зібравсь усякий звір (Л. Глібов).

Множинної форми можуть набувати й власні од- нинні назви, чим завжди привноситься у мовлення значеннєво-стилістичний відтінок узагальненості, легкої іронії чи й недоброзичливого ставлення до осо­би, явища: Семени, Івани, Надівайте жупани (Т. Шев­ченко); дві Ганни, три Оксани; чотири Петренки; Ви …побачили усякого начиння по тих Італіях (Леся Ук­раїнка); Щоб більше не з’являлись ні гітлери, ні Ста­ліни (3 газети).

Однинні іменники типу шляхта, братія, мишва, ма­ючи значення збірності, здебільшого тільки своєю се­мантикою надають висловленому негативної оцінки, зневаги, сарказму тощо: Понура шляхта, мов хорти, За двері вийшла (Т. Шевченко); А братія мовчить собі, Витріщивши очі (Т. Шевченко); Задумала мишва вчи­нить велике діло (Л. Глібов).

Окреме явище становлять випадки числової неуз­годженості присудка в реченні з підметом, що нерідко стилістично відображає давню традицію (характерну для українців) шанобливого ставлення до своїх бать­ків, родичів, старших за віком друзів, товаришів і т. ін.: Встали мати, встали й татко, Де ластовенятко? (П. Тичина); Як то тепер живуть дідусь, чи живі й здорові? Чи згадують Остапа? (М. Коцюбинський).

У художніх текстах, у яких відображається минуле, можна натрапити й на числові форми колишньої двоїни, які в наш час перебувають поза межами сучасної літера­турності, нормативності: дві колесі, дві яйці, дві руці, три відрі та ін.; Перед хатою стоять дві грушці (В. Стефаник).

Отже, категорія числа іменників вагома також і сти­лістично, бо нею суттєво розгортаються виражальні можливості іменників у їх числовій формі.