Усі іменники мають граматичне значення відмінків. Кожна відмінкова форма іменника виражається або од­нією фонемою (найчастіше) чи двома, трьома фонема­ми, або відмінкові форми певної групи іменників нульо­ві, незвукові (у незмінних словах).

Відмінок — граматична (морфологічна) категорія слів, які належать до іменних частин мови. Цією кате­горією виражаються різні синтаксичні зв’язки і семан- тико-синтаксичні відношення між словами в словоспо­лученні й реченні.

Самостійно, непідпорядковано категорія відмінка ви­являється тільки в іменниках і деяких займенниках, а категорія відмінка прикметників, порядкових числівни­ків і дієприкметників залежить від форми відмінка імен­ників. Наприклад, синтаксично залежні від іменника Україна (Н. в.) слова рідна, наша, непереможна норма­тивно використовуються тільки в називному відмінку.

Всі змінювані іменники (їх в українській мові найбіль­ше) мають своєю основною формою називний відмінок, яким виражається певний синтаксично незалежний або залежний лексико-граматичний зв’язок одного іменни­ка з іншим іменником чи з неіменниковим повнознач­ним словом у структурі словосполучення й речення.

Змінюване слово (крім дієслова і властивих йому дієприслівникових форм та форм на -но, -то) завжди ви­користовується в певному відмінку. Кожен відмінок (їх сім в однині і в множині) виконує особливу, тільки йому властиву функцію.

Форма відмінка іменників, її поєднання з іншими (залежними чи незалежними від нього) словами у ре­ченні завжди залежить від конкретної мети висловлю­ваного. Значення кожного з відмінків іменника допов­нюється морфологічним значенням числа, а в однині — також і значенням певного роду. За кожним відмінком іменника історично закріпилось певне категоріальне (визначальне) значення, яке також можна вважати сти­лістичним, бо іменникове, зокрема, слово має своєю кін­цевою метою вираження певного лексичного значення і пов’язаної з ним своєрідної стилістичної функції. Імен­ник має такі визначальні значення відмінків: суб’єктне, об’єктне, обставинне, означальне (виражається здебіль­шого прикметником, синтаксично залежним іменником і числівником чи займенником). Функція називного від­мінка іменників найчастіше суб’єктна, вона полягає в позначенні того, хто виконує певну дію або перебуває в певному стані: Пахне істиною хліб (І. Драч). У реченні Я візьму той рушник, простелю, наче долю (А. Малиш­ко) іменник у знахідному відмінку рушник виконує об’єктну функцію, а в реченні Береже життя народу наша сила молода (Д. Павличко) іменник народу є неуз- годженим означенням (пор.: народне життя).

Різними іменниковими відмінками виражаються граматичні, а на їх основі й стилістичні, зв’язки між іменниками, субстагітивованими словами та іншими лексемами. Сутність відмінка одночасно і морфологіч­на, і синтаксична, однак не семантична, бо лексичне значення іменника в усіх відмінках те саме. Однаково спроможний кожен відмінок також і стилістично. Не­має астилістичних (нестилістичних) відмінків. Водно­час на їх основі витворились у мові різні семантико-сти- лі’стичні варіанти висловлювання — залежно від інто­нування мовленого, логічного наголосу, від наявності або відсутності при тому самому іменнику прийменника тощо: принести другові — принести для друга.

Формально (граматично) й функціонально категорія відмінка іменників розмежовується за морфологічно менш місткими категоріями, які прийнято називати іменниковими граматичними (морфоло­гічними) значеннями. Це значення кожного з відмінків. Називний відмінок — прямий, усі інші — непрямі. За кожним з відмінків історично закріпилась певна морфологічна форма, її синтаксичне використан­ня і стилістична функція (функції). Кожен відмінок іменника поліфункціональний, хоча й неоднаковою мі­рою і по-різному. Наприклад, найхарактерніша функ­ція знахідного відмінка полягає в тому, що іменник у його формах позначає об’єкт, на який дія спрямована прямо (прямий додаток): Читаю книгу; Орють поле; Чекав друга. Непрямий додаток у формі знахідного від­мінка часто поширюється прийменником, набуваючи здебільшого значення і функції або об’єктної (Піклуюсь про учнів), або обставинної: Дивлюсь у вікно; Ми їхали через болото; У село приїхали артисти.

Досить широко вживаються в українській мові варі­антні (паралельні), певною мірою стилістично незамін­ні й неповторні відмінкові форми: Підійшов до стола і Підійшов до столу. Вибір кожної з них залежить від конкретного контексту мовлення: перша форма більш офіційна, загальноприйнята, звична, друга — обмеже­на переважно побутовою сферою.

Отже, в кожну з відмінкових форм іменника всена­родною мовленнєвою практикою закладено ту чи іншу стилістичну функцію (функції), знання якої (яких) сут­тєво й позитивно позначається на рівні культури мов­лення носіїв мови.