У мисленні і мовленні людей переважають конкретні іменники. Ними прийнято називати дискретні (роздільні, окремі) предмети, тобто речі, явища, факти, які можна порахувати: стіл, книга, вулиця, море та ін. Конкретні іменники здебільшого вживаються у формах однини і множини. Значна частина цих іменників має або тільки однинну (зокрема, будь-яке прізвище, ім’я), або тільки множинну форму. Іменники з од- нинною формою можуть використовуватись у множині тільки метафорично і з особливою комунікативною метою: Двох Україн не може бути (3 газети).
Особливий різновид іменників становлять іменники з абстрактним значенням. Семантично абстрактні іменники досить різні. Це переважно похідні лексеми, які утворилися від прикметників і дієслів. Називаючи узагальнені поняття, частина іменників з абстрактним значенням сприймається або нейтрально, або з певного почуттєвістю, емоційністю.
До абстрактних іменників найчастіше належать:
— назви якостей, властивостей особи (осіб): щирість, доброта, мужність, героїзм, патріотизм та ін.;
— назви дій, процесів: балакучість, біганина, їжа тощо;
— назви почуттів, різних виявів психічного, емоційного станів людини: кохання, любов, ненависть, сум, здивування, злість та ін.;
— назви фізичного і фізіологічного стану людини: здоров’я, хвороба, біль, непритомність і т. ін.;
— назви наукових понять: діалектика, капіталізм, дарвінізм, вічність, клімат, повільність, швидкість та ін.
Більшість абстрактних іменників характеризується неповнотою парадигми числа, тому що вони сформувалися у формі однини і позначають нематеріальні явища, які не підлягають обчисленню: краса, чорнота, терпіння, правда, велич, зухвальство, мовознавство, боротьба та ін. Частина абстрактних іменників має форму тільки множини: вибори, дебати, переговори, сутінки, іменини, перегони, оглядини та ін.
Деякі абстрактні іменники вживають і в однині, і в множині: швидкість, швидкості (Р. в. одн.), але швидкості, швидкостей (Р. в. множ.); глибйни (Н. в. множ.) від глибина, можливості (Н. в. множ.) від можливість та ін.
За семантико-граматичними й стилістичними особливостями виокремлюють матеріально-речовин- ні іменники — назви однорідних за своєю сутністю понять, які можна поділяти на частини, вимірювати, але які не підлягають рахунку. Це назви багатьох матеріалів, речовин і продуктів: залізо, срібло, сталь, бронза; кисень, водень, азот; аспірин, пірамідон, кордарон;
молоко, хліб, пиво; жито, пшениця, ячмінь; звіробій, бузина, шипшина, бузок; малина, смородина, морква; цемент, вапно, глина; цукор, мед, сіль та ін. Вони вживаються переважно в однині, але з виразною стилістичною метою в усіх стилях мови можуть використовуватись і в множині: Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон (М. Коцюбинський).
Конкретні, абстрактні і матеріально-речовинні іменники розрізняються тематично, за властивою їм семантикою і певною сукупністю своєрідних морфологічних ознак,„отже, внаслідок цього вони неадекватні і ; стилістично. Якщо, наприклад, іменники з конкретним значенням найчастіше вживаються в розмовно-побуто- вому мовленні, значною мірою і в публіцистичному, то абстрактні іменники активно використовуються у мовленні суто науковому, академічному. Функціонально доцільне використання їх вагомо впливає на зростання загальномовної культури кожного, хто послуговується українською мовою.