Особливу семантику і, передусім, морфологічне оформлення, обмеженість синтаксичних функцій ма­ють прислівники. Цим визначається і стилістичне ви­користання прислівників — повнозначних слів, якими виражається якісна або кількісна ознака дії чи стану, ознака іншої ознаки (тобто ступінь або міра вия­ву іншої ознаки).

Прислівники не становлять різновекторної, різно­планової системи повнозначних слів, тому що є словами незмінюваними, представленими в мові тільки в одній формі. У цьому полягає їх помітна стилістична обмеже­ність. Прислівники, становлячи своєрідну, однак не ду­же розгалужену сукупність морфологічних і синтаксич­них ознак, не можуть у семантико-стилістичному плані не поступатися іменникам, дієсловам, прикметникам. Саме тому більшість мовознавців (0. Гвоздєв, Д. Розен- таль, М. Ільїн, В. Кононенко, І. Чередниченко, А. Ко­валь, О. Пономарів, М. Пентилюк та ін.) не розглядають їх у стилістичних вимірах. Зовсім стисло витлумачено стилістичні можливості прислівників в академічній ко­лективній монографії «Сучасна українська літературна мова. Стилістика» (1973).

Стилістична функція прислівників загалом допов- нювальна, бо вони тільки своєрідно розгортають семан­тичне значення, виражене найчастіше дієсловом.

Прислівники становлять слова із загальним значен­ням ознаки дії, стану, якості, рідше предмета. Інакше кажучи, прислівник виражає ознаку дії, стану (Працю­вав щоденно, Спав спокійно) або ж ознаку якості (Він був дуже збуджений) чи ознаку предмета (Навіть удві­чі багатший не зарадить цьому).

Для того щоб стилістично, тобто вміло, користувати­ся прислівниками (як і словами інших частин мови) у кожному конкретному випадку, потрібно знати власти­ву їм семантико-граматичну сутність, своєрідніть, зок­рема й те, що вони поділяються на такі групи:

1. Означальні прислівники. До них належать:

—   якісно-означальні: розумно, вдало, добре, гаряче, міцно, урочисто;

—   кількісно-означальні: вдвічі, вдвоє, вкрай, три­чі, дуже, надзвичайно, багато, ледве-ледве, дотла, трохи;

—   означальні прислівники способу дії: спросоння (сказати), (пропав) безвісти, (йшли) гуртом, (їхали) слідом, (турбувались) по-батьківськи, (розмовляли) втрьох, (зробили) по-нашому і под.

1. Обставинні прислівники. Серед цієї групи розріз­няють:

—   прислівники часу: вдень, вночі, вчора, завтра, вранці, ранком, тепер, влітку, взимку, зроду-віку, дони­ні, колись, віддавна та ін.;

—   прислівники місця: внизу, здалеку, угорі, право­руч, всюди, зверху, навколо, скрізь, туди, сюди, дорогою, лісом, шляхом, спіднизу тощо;

—  прислівники причини: згарячу, зопалу, здуру, зні­чев’я, зосліпу, спересердя та ін.;

—   прислівники мети: на зло, навмисно, наперекір, напоказ та ін.

1. Предикативні прислівники. Вони виражають пев­ний стан природи або людини, те, що не залежить від її волі: холодно, вітряно, тепло, лячно, розумно, радісно, сиро, зоряно, похмуро, сонячно; треба, потрібно, необ­хідно, можна та ін.
2. Модальні прислівники. Це прислівники, якими виражається ставлення мовця до висловленої ним дум­ки (значення можливості, імовірності, припущення, ствердження, реальності, достовірності і т. ін.): мабуть, гріх, жаль, біда, безперечно, диво, лінь, сором, охота, страх, страшно, пора, час та ін.

Визначальне в семантиці прислівників полягає в то­му, що їм здебільшого властиве широке, різноаспектне й своєрідне значення ознаки: Вкрай тяжко хворий на­прикінці зустрічі ледве заговорив. Логічний центр цьо­го речення представлений підметом (субстантивованим іменником) хворий; він заговорив (значення дії, тобто значення певної ознаки); заговорив -» ледве (ледве — оз­нака ознаки до заговорив)-, тяжко <— хворий (прислів­ник тяжко виступає ознакою (означенням) до хворий-, вкрай <- тяжко (вкрай, будучи кількісно-означальним прислівником і обставиною міри, ступеня, слугує озна­кою іншої ознаки — тяжко). Отже, прислівник здат­ний виражати не тільки ознаку кого-небудь або чого-не- будь, а й ознаку іншої ознаки. На цьому й ґрунтується широка гама стилістичного використання прислівників, їх семантико-стилістична гнучкість, активне вживання в усіх стилях мови. Прислівники суттєво розширюють ви­ражальні засоби мови, додають мовленню неповторних значеннєвих елементів і емоційності. їм властива пряма і непряма, тропеїчна семантика, пор.: — На плечах несе­те мливо? [борошно]. — Тяжко? —Аби тільки було що нести (М. Стельмах); переносні значення: В неволі тяж­ко, хоча й волі, Сказать по правді, не було (Т. Шевченко); Тяжко мені. Тяжко, мамо! Нащо дала вроду? (Т. Шев­ченко). Тільки море хлюпотілося ласкаво та камінці журхотіли по-домашньому (Ю. Збанацький).

Прислівникову функцію можуть виконувати й такі фразеологічні чи фразеологізовані сполучення слів, у яких немає прислівника: Пішов я світ за очі (Т. Шев­ченко); Як люди линуть в ранню рань до Дніпрогесів- ської греблі (М. Рильський).

Кожне стилістично довершене використання при­слівника (як і слова іншої частини мови) — це один із раціональних за певною ознакою (ознаками) спосіб мов­леннєвої комунікації, в якому дуже важливо враховува­ти те, що:

1)   якісно-означальним прислівникам, як і якісним прикметникам, властиві форми вищого і найвищого ступенів порівняння: високо — вище, більш високо і найвище, найбільш високо. Ці форми морфологічно не­змінні; синтетичні (однослівні) прислівники активніше використовуються в художньому і розмовно-побутово- му мовленні, аналітичні (складені, двослівні) переважа­ють у мовленні науковому і офіційно-діловому;

2)  група прислівників в українській мові однозвучна з іншими повнозначними і службовими словами:

—    прикметниками: Панас Кандзюба хвилювався найбільше (М. Коцюбинський), найбільше — прислів­ник, але: Найбільше щастя для мене — незалежна Ук­раїна — слово найбільше є прикметником;

—  іменниками: Матері кожної дитини жаль (жаль — модальний прислівник), але Я маю жаль до неба, бо хмари, що проходять по ньому, не лишають там жод­ного сліду… (М. Коцюбинський), жаль — іменник; Додо­лу верби гне високі, Горами хвилю підійма (Т. Шевчен-