Службові слова, які в поєднанні з повнозначними словами виражають залежність їх від інших слів у ре­ченні або в словосполученні, називаються приймен­никами. Вони використовуються для вираження най­різноманітніших відношень між синтаксично незалеж­ним і залежним словом у реченні або в словосполученні. Прийменники вживаються тільки з непрямими відмін­ками іменних слів.

Прийменники в українській мові здебільшого розпо­діляють на такі групи:

—   первинні прості прийменники. У різних фонетич­них варіантах з урахуванням властивих їм функцій та­ких прийменників більше, ніж 50: без, у (в),від, для, між, ради, серед, к(ік),у (в), о, на, над, через, з(із, зі), під та ін;

—  первинні складені прийменники. У цій групі 35— 38 слів: задля, з-за, з-під, з-посеред, проміж, щодо та ін.;

—  вторинні прості прийменники. їх у мові понад 80: вглиб, вздовж, близько, довкола, замість, зсередини, кругом, мимо, наперед, обабіч, оддалік, опріч, опісля, по­переду, посередині, праворуч, поряд, стосовно, шляхом, вслід, всупереч, назустріч, напереріз та ін.;

—   вторинні складені прийменники. Вони утворю­ють найчисельнішу групу — більше 100 слів: в ім’я, за винятком, за рахунок, з боку, на випадок, на адресу, на основі, на зразок, на кшталт, у бік, у душу, в напрямі, у плані, в галузі, в рамках, поза межами, близько від, не­залежно від, подібно до, стосовно до, починаючи з, пра­воруч від, у напрямі, на шляху до, на (у) противагу, зва­жаючи, незважаючи на, у відповідь на, з огляду на, вслід(слідом) за, нарівні з, паралельно з, поруч, у згоді з, у співдружності з та ін.

Кількість вторинних прийменників приблизна, розподіл їх — дещо сумнівний, хоча він простежується і в словниках: наприклад, слово близько (див. СУМ) у реченні Близько лікоть, — та не вкусиш (Номис) вис­тупає прислівником, а в реченні Рад був [Андрій] жити близько батька… (І. Франко) це ж слово вживається як синонім до біля, коло (набуває функції прийменника при родовому відмінку іменника), а також: жити при батькові.

Прийменник, будучи службовим словом, виражає певну низку семантичних і стилістичних відношень між повнозначними словами, семантично скріплює їх синтаксично-підрядним зв’язком. Отже, значення прийменників релятивне (відносне), його сутність поля­гає у вираженні прийменником певних семантичних ■відношень між повнозначними словами.

Прийменники, вступаючи у різні відношення, зв’яз­ки із повнозначними словами, разом з ними виражають семантико-синтаксичні значення, стилістичні функції, використовуються багатозначно: звернувся до друзів (об’єктне значення), поїхав до міста (значення місця), вставав до зорі (значення часу), нагрів до двадцяти гра­дусів (значення міри і ступеня). У складі речення імен­ник із прийменником до виступає обставиною (працю­вав до ночі), додатком (підійшов до нього); зрідка при­йменник входить до складу головного члена речення (Брат із сестрою [підмет] поводилися ввічливо).

Прийменникам властива значна динаміка розвитку, їх стає дедалі більше внаслідок зневиразнення й ослаб­лення значення деяких повнозначних слів, переважно іменників і прислівників, які все частіше використову­ються із службовою функцією.

Кожен прийменник якоюсь мірою фонетично й сти­лістично особливий, зовсім адекватно не може бути замінений іншим. Особливо значеннєві стилістично вторинні складені прийменники, які подекуди репре­зентують собою дещо архаїчне у мові або мають публі­цистичний чи виразно книжний, нерозмовно-побуто- вий відтінок: Дарунок згоди ліпший над здобуток, що на війні ціною крові взято (Леся Українка) — над здобу­ток замість по-сучасному стилістично зручнішого від здобутку; пор. також: розмовно-нормативне кров’ю взя­то. Отже, з часом деякі мовні форми змінюються, ми­нуле нерідко контрастує із сучасним, не узгоджується з ним, однак талановито художнє й дотепер залишається стилістично вагомим. Про це свідчать твори класиків української літератури, зокрема Івана Нечуя-Левиць- кого (1838—1918), Панаса Мирного, Лесі Українки (1871—1913), Івана Франка, Михайла Коцюбинського.

Отже, з допомогою прийменників виражаються най­різноманітніші ‘вГднЬшення, семантичні й морфолого- ” синтаксичні зв’язки між повнозначними словами, між “членами речення і складниками одного члена речення: “Кожен з нас трудар і воїн (В. Сосюра), кожен з нйс — складений підмет.

Частина прийменників, особливо вторинних і скла­дених (у відповідь на, у зв’язку з, під впливом, незалеж­но від, незважаючи на, всупереч бажанню), значеннєво вагома такою мірою, що їх можна загалом вважати се­мантичними. Ця семантика відносна, особлива, частко­ва, бо лексичне значення, наприклад, іменника (відпо­відь, зв’язок та ін.) чи прислівника (близько, вглиб, вздовж і под.) при цьому послаблюється, виконує служ­бову функцію.

Допоміжна синтаксична функція прийменника поля­гає в тому, що він виражає певне відношення між повно­значними словами, своєрідно поєднуючи їх в одне семан­тичне ціле, хоча й словесно розчленоване. В цьому заяв­ляє про себе й стилістична роль кожного прийменника. Його функція особливо очевидна тоді, коли він ужива­ється повторно, що найчастіше характеризує мовлення розмовно-побутове, особливо фольклорно-пісенне. При­кметникове означення при цьому вживається після пояс­нюваного іменника: За сльозами, за гіркими І світа не бачить; Пішла в садок у вишневий (Т. Шевченко); За ко­лодою, за дубовою, Там козинії роги (Нар. творчість).

Стилістично увиразнюється художній текст і тоді, коли повтор прийменника простежується в сполученні інших слів (не тільки в сполученнях «іменник — прикметник»): Із города із Глухова Полки виступа­ли (Т. Шевченко) сполучення «іменник — іменник», пояснювальне слово і пояснююче (города Глухова); З весною вас, з вербою, з водою, з бідою (О. Довженко).

Отже, прийменники (як і сполучники, частки) зав­жди важливі функціонально: вони об’єднують повно­значні слова у всенародну усвідомлювану цілість (ре­чення) і завжди додають будь-якому сполученню слів певного стилістичного значення, відтінку.