| Будучичастиномовнимидієслівнимидетермінаторами, МКвиду, часу, способу, особи, числа, роду не однаковою мірою співвідносяться з фор- мально-граматичним, семантико-синтаксичним, власне-семантичнимі комунікативним рівнями речення [Вихованець, Городенська, Русанів- ський 1983, с. 59-62]. З власне-семантичним корелює семантико-син- таксико-морфологічна шестикомпонентна категорія валентності, реалізація якої на формально-граматичному рівні є опосередкованою, зазнаючи мовленнєвої актуалізації. Дієслово їхати, наприклад, є п’я- тивалентним: суб’єкт, знаряддя, вихідний пункт руху, шлях руху, кінцевий пункт руху (останні актуалізуються в мовленні вибірково). Інваріантна шестикомпонентна міжрівнева валентність дієслова співвіднесена з тринадцятьма семантичними функціями іменникових непредикатних аргументів (функція суб’єкта охоплює значення діяча, експеріенсива, носія фізичного стану, носія всеохоплюючого фізичного стану, ідентифікатива, компонентива, композитива; функція об’єкта — значення власне-об’єкта, результатива і т. ін.), що можуть акту- алізувати/неактуалізувати синтагматичну сему опосередкованою МФ, пор.: Юнак їде машиною через поле; Юнак їде машиною через поле з лісу; Юнак їде машиною через поле з лісу до села.
Видові значення співвідносяться з семантичною структурою опосередковано, оскільки серед значної кількості дієслів МК виду є класифікуючою і пов’язана з лексичною деривацією (відбиваються різні пропозиції). Постійна спрямованість категорії виду у словотвір і в морфологічній, і в лексичній деривації засвідчує її фузійність і вираження внутрішньої сутності дії або стану щодо їх цілісності/нецілісності, граничності/негран ичності. 
З комунікативним рівнем речення співвідносяться МКчасу, способу, особи, роду і числа, що зумовлюють просторову і часову стратифікацію денотата речення у відношенні до мовця. Вони є локативними категоріями, оскільки локалізують повідомлюваний факт на двох визначальних площинах — просторовій і часовій. Визначальними (власне-лока- тивними) є МК способу, часу, особи, супровідними — рід і число (невлас- не-локативні). Наявність у дієсловах трьох і не більше осіб і їх формальне вираження зумовлюється комунікативною спрямованістю мовлення, структура якого вичленовує мовця, адресата і будь-яких осіб/ неосіб, що не задіяні в процесі комунікації. Кваліфікація участі осіб у мовленні належить мовцеві, який визначає власну позицію (пор. лока- тивні функції 1-ї особи множини, 3-ї особи тощо). Категорія особи є ієрархічно вершинною, що зумовлено активністю мовця і визначенням |
| І’ о з ді л IV. Формально-граматична і семантична корелятивність… 197 |
| точки моменту мовлення на часовому і просторовому діапазоні. Супро- мідними у цій позиції є значення граматичного числа, їх взаємодія з ГЗ особи зумовлює витворення вторинних функцій МФ особи.
ГЗ способу співвідносяться з комунікативними типами мовлення. І? актуально-комунікативному різновиді репрезентований індикатив, п в потенційно-комунікативному — кон’юнктив та імператив, реалі- вація яких співвідноситься з реальністю/ірреальністю дії і типами речень за відношенням до дійсності. Взаємодія категорій особи і способу є опосередкованою (особа детермінована іменниковим підметом) і спрямована на встановлення просторової стратифікації, оскільки у точці «зараз» і «тут» диференціюються лише мовець і адресат, третій компонент МК особи, що залишається поза мовленнєвим актом, співвіднесений із точкою «там» як не суттєвий для актуальної комунікації. Локативна функція ГЗ часу дієслова також зумовлюється структурою комунікації, орієнтуючись на момент мовлення і щодо нього диференціюючись надію, яка передує моменту мовлення, і дію, щовідбу- иається після повідомлення про неї. Темпоральність МК часу дієслова Є орієнтаційною, дейктичною і векторною, характеризуючись двома напрямами від моменту мовлення. Останні можуть бути об’єднані точкою «тоді» (робив, читав, шліфував — уже було; читатиму робитиму, шліфуватиму, буду читати, буду робити, буду шліфувати — буде; вже було + буде = тоді). МК особи і часу перетинаються в точці «тут» і «тепер», відбиваючи просторову і часову локалізацію мовця. Комунікативна взаємодія МК дієслова істотно відрізняється від системної і відбиває спеціалізовану співвіднесеність їх грамем із чотирма рівнями речення. У формально-граматичній структурі визначальною пиступає МК особи, поза якою не витворюється предикативний зв’язок. Формально-граматичний рівень відбиває взаємопроникнення іменникових і дієслівних категорій. Відмінок підмета зумовлюється ГЗ валентності дієслова, особа дієслова-предиката детермінується іменниковим підметом, що свідчить про два рівні взаємопроникнення — формально-граматичне і семантико-синтаксичне. Формально-граматичне взаємопроникнення характеризується суворою регламентацією дієслівної особи, семантико-синтаксичне ж допускає варіювання семантичної функції і формального вираження лівобічного аргументе. Відображена МК, що характеризується власним вираженням, може набувати вершинної позиції, виступаючи щодо своєї семантики комунікативно трансформованою і комунікативно орієнтованою навіть на віртуальному рівні. |