У системі службових, або неповнозначних, слів стилістично особливе, водночас і виразне, значення мають частки — слова, які надають окремим словам, словосполученням, реченням певних додаткових смис­лових, модальних і емоційно-оцінних відтінків або ви­користовуються для утворення форм слова (наприклад, форм умовного способу).

Часток у мові приблизно 80 — разом із фонетичними варіантами тієї самої частки, а також разом з деякими повнозначними чи службовими словами, які теж вико­ристовуються як частки. Виокремлюють такі групи (різновиди) часток:

а) словотвірні частки: аби-, будь- ( будь), -небудь, каз­на-, хтозна-; би(б), ж(ж); не, ні, ані, з яких утворені лексеми абищо, будь-хто, як небудь, казна-хто; якби, щоб, він же; неабиякий, ніби, нічийний, аніякий та ін.;

б) формотвірні частки би(б), хай, нехай; тільки умовно може вважатись часткою -ся ( сь): читав би; Нехай про­цвітає Україна!; сміятися (сміятись);

в)  вказівні: ось, от, он, то і займенникові слова це, оце, боно — кожне у функції частки;

г)  означальні частки: ледве, якраз, саме, просто, власне, майже;

ґ) обмежувально-видільні: тільки, лише, лиш, хоч, хоча, хоч би та ін.;

д) підсильно-видільні: і, й, та (сполучники вжиті як частки), таки, аж, навіть, ж, же, бо;

е) модальні частки:

—   із значенням припущення, сумніву, непевності: мов, немов, мовби, немовби, немовбито, мовляв, ледве чи, наче, неначе, ніби, навряд та ін.;

—  частки, якими підсилюється, увиразнюється по­відомлюване: і, та, так, аж, все, таки, уже, ще, же(ж), бо, саме, якраз, десь, якось, собі, куди, воно та ін.;

—   частки, кожною з яких встановлюється зв’язок повідомлюваного з його джерелом, з певною подією: мов, мовляв та ін.

Така класифікація часток засвідчує, що вони є спо­конвічними, «справжніми», власне частки, що у функції часток нерідко використовують слова інших частин мови.

Кожна частка стилістично важлива, бо надає вислов­люванню якогось додаткового семантико-стилістичного відтінку, йор.: Що ж Ви прочитали? — частка ж конкре­тизує запитання, що спонукає до конкретнішої відповіді, передає більшу, ніж звичайно, зацікавленість в одержан­ні відповіді. Стилістична функція частки ж (як і кожної іншої) посилюється за умови її подвійного чи кількаразо­вого використання, особливо разом із повторенням пов­нозначного (чи напівповнозначного) слова (слів), як, наприклад, у такій поетичній строфі:

Де ж тії пестощі вітру летючого,

Де ж тії квітоньки гаю пахучого,

Де ж тії ночі сріблясто-блакитні,

Де ж тії ранки рожеві, привітні,

Де ж тії усміхи сонця блискучого?! (О. Олесь). Кількаразове повторення частки ж у цьому контек­сті надає усій строфі милозвучності, змістової й мовлен­нєвої оригінальності. Відсутність цієї частки в тексті спричинилася б до помітної зміни його значеннєво-емо­ційної тональності, меншого логічного виділення слів де і тії. Частки казна-, хтозна- вживаються переважно в розмовно-побутовому мовленні. Вони майже зовсім не характерні для мовлення офіційно-ділового, особливо для документального (заява, акти, постанови та ін.).

Багаторазове повторення слів, серед них і часток (сполучників), є однією з типових ознак поетичного мовлення Олександра Олеся (1878—1944). Значною мі­рою це стосується й художнього мовлення інших пись­менників.

Отже, кожна стилістично використана частка кому­нікативно значеннєва, емоційно досить виразна і прив­носить у висловлювання певний відтінок почуттєвості.