Односкладні речення порівняно з двоскладними в більшості випадків структурно значно менші за обся­гом, проте вживаються в усіх стилях мови. їм властива стилістична своєрідність, яка не може бути зовсім адек­ватно виражена синтаксичною будовою двоскладного речення.

Односкладні речення — речення з одним го­ловним членом, які для вияву повноти і своєрідності своєї синтаксичної будови і об’єктивно-суб’єктивного змісту не потребують доповнення їх другим головним членом речення.

Серед односкладних речень виокремлюють такі різ­новиди:

—  означено-особові речення: Вітчизну сонячну свою люблю високою любов’ю (В. Сосюра);

—   неозначено-особові речення: Весною в селі вста­ють рано (Г. Тютюнник);

—  узагальнено-особові речення: Не вчи орла літати (Нар. творчість);

—   безособові речення: Ледь почало розвиднятись (С. Скляренко); Нема без втрати перемоги, без горя радості нема (О. Олесь); І стало скрізь тихо (П. Ти­чина);

—   інфінітивні речення: Куди мені діватись? Де по­мочі шукати? Кого просити? (І. Котляревський);

—  номінативні речення: Мітинги. Радість. Пісні. Братання. Хвиля народного ентузіазму (Г. Тютюн­ник).

Автор теорії односкладних речень О. Шахматов ви­значав односкладні речення як речення тільки з од­ним головним членом речення. У шкільній навчаль- но-лінгвістичній практиці головний член одно­складного речення прийнято умовно називати або присудком (в односкладних дієслівних реченнях — означено-особових, неозначено-особових, узагальне­но-особових, безособових, інфінітивних), або підме­том (в односкладних номінативних, або називних, ре­ченнях).

В усіх стилях і жанрах мови односкладні речення вживаються з неоднаковою активністю. За кожним з різновидів односкладних речень закріпилась у мові й певна своєрідна стилістична функція (функції).