Своєрідну синтаксичну і стилістичну сутність мають означено-особові речення — такі комунікативні структури, в яких виконувач дії мислиться означено, а головний член речення виражається дієсловом у формі

1-         ї або 2-ї особи — однини чи множини теперішнього, майбутнього часу або наказового, способу (пишу, пишеш, пишемо, пишете; писатиму, писатимеш, писатиме­мо, писатимете; буду писати, будеш писати, будемо писати, будете писати; пиши, пишімо, пишіть) або формою доконаного виду цього ж дієслова (напишу, на­пишеш, напишемо, напишете, напиши, напишімо, на­пишіть).

До цих речень у мовленні здебільшого вдаються то­ді, коли немає потреби в логічному виділенні особи (осіб) у таких займенникових формах, як форми 1-ї або ^ 2-ї особи однини чи множини: я, ти, ми, ви: Люблю те­бе; Читай голосніше!; пор.: Я люблю тебе; Ти читай голосніше (двоскладні речення, акцентується підмет- займенник я і ти). Односкладне речення більш стисле, економніше. В цьому полягає його стилістична індиві­дуальність, а на цій основі й комунікативна потреба в односкладних означено-особових реченнях. Отже, од­носкладні означено-особові речення (Працюю), з одно­го боку, і двоскладне речення (Я працюю) — з другого, семантично тотожні, але розрізняються структурно й стилістично. Це паралельні, синонімічні, але синтак­сично повні конструкції. Неповнота граматичної будо­ви односкладних означено-особових речень створюєть­ся не пропуском займенника я, ти, ми, ви (відсутність їх — типова синтаксична ознака цих речень), а відсут­ністю (пропуском, випущенням) дієслова або дієслова із синтаксично залежним від нього словом (словами): Вранці вже й оратимемо свій наділ. — Панську зем­лю? — вражено запитала Докія… — Ні, не панську. Свою! (М. Стельмах). Лише виділені односкладні озна- чено-особові речення синтаксично неповні. Своєрід­ність їх стилістики полягає передусім в економній, але дуже характерній формі вираження певної думки. Син­таксично повні односкладні означено-особові речення майже з однаковою активністю використовуються в усіх стилях мови.