Серед односкладних речень виокремлюють неоз­начено-особові — речення, у яких виконувач дії мислиться неозначено, а головний член речення вира­жений формою 3-ї особи множини теперішнього, май­бутнього часу або ж формою множини минулого часу чи множинною формою умовного способу: читають; будуть читати; читатимуть; читали, прочитали; читали б, прочитали б; Будуть стояти до загину в не­похитній боротьбі (Т. Масенко); Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставились до нього як до святині (А. Артюх); Призначили б уже, нарешті, мене дирек­тором (Розмовне).

Стилістичний сенс фрази Латину тільки що сказа­ли, що од Енея єсть посли (І. Котляревський) полягає в тому, що автор свідомо не називає того, хто повідомив про прибуття послів. Такий мовно-художній прийом стилістично вмотивований, бо з погляду комунікатив­ного стилістично важливим є не джерело дії (сказати), а сама дія.

Немає потреби в номінації суб’єкта дії і в реченні Чує­те, як у селі співають? (М. Стельмах). Саме в невизначе­ності суб’єкта дії полягає перевага своєрідності сутності неозначено-особових речень, що значеннєво й стилістич­но відрізняє їх від односкладних речень усіх інших типів.

Те, про що йдеться в неозначено-особових реченнях, може стосуватись тільки осіб, а не тварин чи предметів. Неозначено-особових речень типу В гаю цвірінькають; У лісі дзюркотять; Над шляхом клубочаться не може бути саме тому, що суб’єкт у них не може бути особовим.

Односкладні неозначено-особові речення є загалом інтерстильовими (міжстильовими) конструкціями, бо майже з однаковою частотністю і стилістичною фун­кцією вживаються в усіх стилях і жанрах мови.