У всіх стилях мови з неоднаковою активністю вико­ристовуються безособові односкладні речення.

Безособовими називаються такі речення, голов­ний член яких означає стихійну дію чи стан природи або ж таку дію чи стан особи, які трапляються з нею не­залежно від її волі: І світає, і смеркає, День Божий минає… (Т. Шевченко); Давненько не дощило (О. Іль- ченко); Немає пісні без любові, Немає пісні без труда (В. Сосюра); О, сліз таки вже вилито чимало (Леся Ук­раїнка); Жаль стало батька (М. Коцюбинський).

Стилістична індивідуальність безособових речень наочно проступає при зіставленні їх із синонімічними до них двоскладними структурами, пор.: Далеко не зав­жди я працюю творчо і Далеко не завжди мені працю- ється творчо, або: Я не пишу і Мені не пишеться. В першому і третьому двоскладних реченнях особа висту­пає активною, від її волі залежить настання певної дії (працюю; не пишу), в другому і четвертому односклад­них безособових реченнях суб’єкт дії або стану пасив­ний — те, що відбувається з ним, настає само по собі і не залежить від його волі, бажання.

У безособових реченнях немає суб’єкта дії (стану), який сприймався б активно, саме як конкретний діяч чи «творець», або ж носій певного стану. Тому немає безособових речень спонукально-наказових у їх типо­вому вияві, бо ніхто не може зробити так, щоб скорі­ше чи пізніше світало, вечоріло, хмарило, дощило, мрячило, не стукотіло в скронях тощо. Певним ви­нятком у цьому можуть бути окремі й особливі випад­ки, наприклад звертання мовця до нічної природи: Світай же! — це побажання, висловлене вкрай мета­форично.

Семантично, також і стилістично, можливе вжи­вання формально двоскладної конструкції замість од­носкладної безособової: Вже небо на сході ясніло (І. Не- чуй-Левицький), підмет і присудок у цьому реченні «несправжні», бо йдеться про природну стихію, пор.: На сході вже ясніло. Стилістична вагомість таких структур у їх логічній контрастності, незвичності, мета­форичності, а отже, і в їх винятковій образності, худож­ності: Чи зоря світає на небі, чи сонце грає, чи ніч вкри­ває землю, думка про тебе тліє в моєму серці (І. Нечуй- Левицький). Тільки структурно-стилістичною є також своєрідність односкладних безособових речень і дво­складних речень у тих випадках, коли йдеться про явища, процеси, які перебувають поза активною дією людини: Прожекторами небо пописано (П. Тичина) і Прожектори небо пописали; або: Як мені хочеться -Єзяти перо, обмокнути його в блакить неба і Як я хо­чу взяти перо…

Безособові речення, як жодні інші односкладні конс­трукції, семантично, структурно і стилістично розгалу­жені, неоднотипні. Серед них найбільш суттєво розме­жовані речення, які містять таку інформацію:

—   про певні явища природи: Уже смеркалося. Не­затишно, бездомно шуміли вгорі акації, накрапало (В. Дрозд);

—   про фізичний чи психічний стан людини, який не залежить від її волі: Однак мене морозить; В голові йо­му немов світало… (М. Коцюбинський); Не щастить йому (О. Копиленко); Плакать хочеться мені, немов ображеній дитині (В. Сосюра);

—   безособові речення, в яких ідеться про незалежну від волі людини наявність чи відсутність у ній чого-не­будь: Чи вистачає вам на прожиток (І. Нечуй-Левиць- кий); Вистачило сили волі йти далі… (І. Ле); А чи ста­не цієї каші на всіх? (І. Нечуй-Левицький); Браку є арфі струн, Співцеві слів (Леся Українка).

Найчисленнішу групу безособових речень станов­лять речення з особовим дієсловом, ужитим переносно, в безособовому значенні, пор.: Похмурніло навколо в ці дні (М. Стельмах) і Обличчя моє похмурніло (підмет і присудок); У тихому морі темніє (Леся Українка) і Ти­хо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Ук­раїнка); Прохолодою повіяло з лісу (М. Стельмах) і Прохолода повіяла з лісу. Обидві структури синоніміч­ні, але стилістично дещо інші: виразнішою є метафо­ричність змісту двоскладної конструкції.

Синтаксично розгалужені й стилістично особливі та­кож і всі інші різновиди безособових речень: Спокою на серці в них не було (В. Собко); Де нема святої волі, Не буде там добра ніколи (Т. Шевченко); І ніде ні садочка, ні квіточки (І. Нечуй-Левицький), тобто немає, не було (еліптична конструкція); Як гарно марилось на шкіль­ній лаві, скільки робилось сміливих… проектів (М. Ко­цюбинський); Враз було вбито всі хлоп’ячі надії (О. Дон- ченко); Зоряно, тихо в просторі (0. Гончар); Жаль стало батька (М. Коцюбинський); Сором тобі таке го­ворити (Леся Українка); Князь рече до воїнів: — Пора! (М. Бажан) — еліптичне речення; Вранці скажете, чого вам потрібно (І. Вільде).

Безособові речення — найуживаніша, синтаксично й стилістично багатогранна група односкладних речень. Вони широко використовуються в усіх стилях мови, особливо ж у розмовно-побутовому і художньому, утво­рюють складну гаму перехідних типів речення — від повної безособовості в них до безособовості більш чи менш очевидної або тільки можливої. Стилістична різ­номанітність безособових речень має в своїй основі їх своєрідну семантику, особливо те, що зв’язок дії з дія­чем чи ознаки з її носієм у безособових реченнях або зов­сім відсутній (коли головний член виражається безосо­бовим дієсловом у його прямому значенні), або цей зв’язок пасивний з боку мовця, носія ознаки.