В усіх стилях і в обох формах мови — усній і писем­ній — за багатьох мовленнєвих ситуацій використовуй ються речення інфінітивні, по-своєрідному близькі до речень безособових.

Інфінітивними називають односкладні речення, які мають синтаксично незалежний інфінітив у ролі го­ловного члена: Тільки зирнути, радо заплакать, Раз пригорнути, раз побалакать (П. Грабовський); Мов­чать! Взяти їх — офіцери відтісняють солдатів у ку­ток (О. Довженко).

Інфінітивні речення, на відміну від безособових ре­чень, не допускають вставлення до своєї структури мо­дальних слів (не) треба, (не) можна, (не) варто і под., пор.: І вам, мамо, вчитися треба (М. Куліш); Коли б ще лиха собі не напитав, бо на кордоні не вільно стрі­ляти (М. Коцюбинський) — обидва речення безособові із залежним від модального слова інфінітивом; Бути у нас субтропікам чи не бути? (О. Гончар); Хіба ж мені, мамо, цілий вік у чотирьох стінах сидіти і світу Бо­жого не бачити? (Панас Мирний) — інфінітив в обох реченнях синтаксично незалежний, модального слова в них немає, його введення до складу речення не допус­кається змістом речення. Отже, це — інфінітивні ре­чення.

Трапляються й проміжні випадки, коли вставлення модального сАова можливе, але від цього змінюється ко- мунікативно-стїілістична сутність конструкції, пор.: Зняти головні убори! (О. Гончар) — речення інфінітивне, спонукально-наказове і Треба зняти головні убори. — речення безособове, розповідне.

За синтаксичним оформленням головного члена, а на цій структурній основі також і за стилістичною функ­цією, інфінітивні речення поділяють на дві групи: без частки би (б) із часткою би (б).

0.   Інфінітивні речення без частки би (б). Вони най­більш частотні й стилістично різноманітні:

—  мають значення необхідності дії-стану, її немину­чості, невідворотності, неможливості і под.: Бути Киє­ву містом зразковим; Ані піти тобі, ані погуляти, ані чого забажати (Марко Вовчок);

—   інфінітивні речення спонукальні: виражають на­каз, прохання, пораду, побажання або заклик що-не- будь зробити чи не робити: Патрони берегти! Стріля­ти лише по цілі і напевне (І. Підсуха); Стояти тут! Нема шляхів назад (М. Бажан); Жити й працювати по-сучасному!;

—   інфінітивні речення із значенням недоцільності дії, її зайвості, недоречності: Чим же було тут захоп­люватись?;

—  інфінітивні речення, якими виражається сумнів у доцільності дії, нерішучість, непевність, вагання: Хіба піти самому в хату? (І. Тобілевич).

1.   Інфінітивні речення з часткою би (б). Цими ре­ченнями виражається:

—  дія бажана чи небажана: Відпочити б трохи, дух перевести (М. Стельмах);

—  побоювання або застереження з приводу здійснен­ня чи нездійснення певної дії: Тільки б не програти змагання;

—  оцінка певних дій співрозмовника: Тобі б не брига­дою командувати, а банно-пральним загоном (О. Дов­женко);

—  постійна або часта схильність особи (осіб) до пев­ної дії-вчинку: Вам тільки б сміятись (М. Стельмах).

Стилістика інфінітивних речень досить розгалуже­на. Немалою мірою це пояснюється семантико-струк- турною своєрідністю їх структури, властивою цим ре­ченням спонукальною чи питальною модальністю, через що моделі інфінітивних речень нерідко використову­ються з навчально-виховною метою: Сидіти тихо!; Слухати уважно!; Переписати!; Розв’язати! та ін. або в державно-управлінській сфері: Зобов’язати!..; Виконати!., та ін.

Отже, інфінітивні односкладні речення (в шкільно­му курсі мови їх вважають різновидом безособових ре­чень) позначені своєрідною структурою, семантичною сутністю, а на цій основі — також і неповторними, суто індивідуальними комунікативно-стилістичними функ­ціями.