Семантично, структурно й стилістично номінативні (називні) речення суттєво відрізняються від дієслівних односкладних конструкцій: у номінативних односкладних реченнях йдеться про буття предмета, особи чи явища. Головний член речення у них виражається іменником, іменниковим займенником або субстантивованим словом у називному відмінку: Високі сосни. Серпень. Спека. Усе так звично. Синь ріки. Летять над Ворсклою лелеки. А ген над гаєм — літаки (І. Муратов); Яка висока і густа трава! (Ю. Смолич); 24 серпня 2001 року.
Називний відмінок, будучи єдино можливою мор- фолого-синтаксичною формою номінативних речень, виконує на рівні речення дві функції: номінативну (на- зивальну) і комунікативну (інформативно-повідомлю- вальну), іноді й додаткову спонукальну функцію чи спонукально-окличну. Обидві функції реалізуються з допомогою особливої інтонації — номінативно-буттє- вої, номінативно-вказівної, номінативно-спонукаль- ної, окличної тощо.
Логіко-семантична й комунікативно-стилістична сутність номінатдвішх речень полягає в ствердженні того, що певна особа, предмет, явище, поняття існує і сприймається в момент свого називання в теперішньому часі.
У номінативних реченнях можуть уживатися й означення, а також і додаток, який синтаксично залежить від головного члена в називному відмінку: Поле, огороджене колючим дротом. Небо сіре. Хмари низькі. Вибух (О. Довженко). Небо сіре; Хмари низькі — двоскладні речення; Сіре небо; Низькі хмари — односкладні номінативні речення. Обидва різновиди речень синонімічні за семантикою і стилістичною функцією. У номінативних реченнях не буває обставини, бо її наявність передбачає семантичну присутність дієслова в ролі головного члена. О. Шахматов зазначає: «.. .визнаючи Мороз реченням односкладним, ми речення Тепер мороз повинні визнати двоскладним і допустити в ньому пропуск присудка».
Нерідко певне слово в номінативному реченні набуває форми, яка є типовою для обставини. Проте його функція щодо головного члена атрибутивна — функція неузгодженого означення, яке можна замінити узгодженим: Сухумі. Сонячне місто на Кавказі. Місто золотих пляжів, субтропічної рослинності. На Кавказі — неузгоджене означення, бо допускає синонімічну заміну на кавказьке, тому речення є номінативним. Коли ж така заміна виявляється неможливою, — речення вважається двоскладним, з обставиною у своєму складі: Крейсер (де?) у затоці (О. Гончар); Огірки в степу (О. Гончар); На вулиці три жінки (О. Довженко) — речення двоскладні, еліптичні.
Майже загальноприйнятою є функціонально-стиліс- тична, частково й семантико-стилістична, класифікація номінативних речень на такі різновиди:
— буттєві номінативні речення, власне номінативні: Я — сам. Вікно. Сніги… Зимовий вечір Тиша. Ви (ІІ.Ти- чина);
—.вказівні номінативні речення: Ось вулиця, будинок і квартира (м. Гильськии); і от Чернігів (П. Тичина); Ось і Дунай! Столиця над поважною рікою (П. Ля- шенко);
— спонукальні номінативні речення: Закінчується дія викликами: 3 аньковецька! — Садовський! — Зань- ковецька! (І. Підсуха);
— оцінні номінативні речення: Справді славна дівчина; ~Дуже порядна~лїодина, — кивнула головною Югина (М. Стельмах);
— «щінно-окличні речення: Яка висока і густа трава! (Ю. Смолич); у1’акий нещасливий випадок!; Що за консерватизм!… (І. Вільде); Справні вуха маєш. Молодець! (П. Ляшенко);
— номінативні називні речення: Верховна Рада України; Роман П. Загребельного «Диво»; Київ;
— уявно-номінативні речення («називний уявлену ня» —’за О. Пєшковським): Сковорода! Людина і сим- вол! Син України і син планети… (П. Тичина).
Номінативні речення становлять активну й дедалі кількісно поширювану конструкцію сучасної мови. Особливо це стосується буттєвих, вказівних і номінативно-називних односкладних структур. Виразна структур- но-семантична специфіка номінативних речень зумовлює таку ж специфіку їх стилістики.
Сфера стилістичного вживання номінативних речень різногалузева, а самі вони — поліфункціональні. Кожен з різновидів номінативних речень неоднаково виявляє свої функції, які, проте, в усіх випадках детермінуються не стільки внутрішньосинтаксичною сутністю цих конструкцій, скільки позареченнєвими чинниками — контекстом, конкретністю мовленнєвої ситуації. Наприклад, буттєві номінативні речення можуть передавати динаміку вражень, думок, що прискорено з’являються і прискорено зникають, як і реалії з поля зору мовця (наприклад, у швидкісному поїзді пасажир не має часу зосередитись і все повно сприйняти, докладно проаналізувати й оцінити спостережуване). За таких ситуацій можна назвати тільки дещо з побаченого, зафіксувати лише контури навколишніх об’єктів: Рубіжне… Знову путь… Володіне… Кабанне… Нарешті, Сватове, і крикнув поїзд: «Стій!» (В. Сосюра); Роти. Коні. Повіддя. Шаблі. Кращі снайпери, кроком вперед! (П. Усенко).
За наявності єднального сполучника між номінативними реченнями в складносурядній конструкції втрачається деяка енергійність їх функції, уповільнюється темп вимови, помітнішим стає відтінок переліку відпо- бідних об’єктів: День, і дим, і даль, і рима. Бадьорий крик, бадьорий спів. Шумлять міста… А десь над ними, у небі арками легкими цвіте мереживо мостів (В. Сосю- ра). Загалом такі ж стилістичні функції зберігаються за номінативними реченнями однотипного змісту й у випадку поєднання їх (чи деяких із них) розділовими сполучниками: Ставок… Або Дніпро… Або Ворскла, Псьол, Десна. Сідайте так під лозою, в руках у вас вудочка, на однім кінці на тій вудочці черв’як, на другім — ви, рибалка (Остап Вишня). За такої структурної своєрідності номінативних речень відтворюються всі елементи певної широкої картини зображуваного, зберігається швидкий перебіг і перелік певних об’єктів, явищ, подій у часі й просторі, а також невимушений колорит усномовної розповіді.
Завдяки своїй семантичній місткості й структурній стислості номінативні речення слугують засобом створення наочно-образних картин життя, особливо в художньому тексті різних жанрів. Вони відразу й легко вводять мовця (читача) в певну конкретну обстановку мовлення. У драматичних творах синтаксичні номінативи функціонують як ремарки, у художніх текстах вони простежуються на початку їх частин, глав, абзаців, газетних кореспонденцій (пор.: Вінниця. Стадіон «Локомотив» …10 тисяч глядачів), наявні в описах явищ, процесів, станів природи, пейзажів, житла, предметів побуту, при складанні протоколів, у заголовках усіх інших документів. Подекуди простежується ціла низка номінативів, що дає змогу об’єднати розрізнені об’єкти в одне ціле, а крім цього, створити живий, емоційний тонус оповіді. В той же час прийом розгорнутого вживання номінативних речень, надмірне нанизування їх одне на одне не завжди стилістично доречне, може навіть скидатись на словесний шарж: Різноліття… Різнодення… Сон. Гроза. Незагнуздане натхнення. Сміх. Сльоза. Різнодум’я… Різноцвіття… Радість. Гріх. Недостояне поліття. Сльози. Сміх (М. На- гнибіда).
Більшість структурних різновидів номінативних речень з неоднаковою активністю використовується в таких стилях мови, як публіцистичний, розмовно-побутовий і художній; також слугують назвами документів; найменш характерні номінативні речення для мовлення наукового, передусім суворо академічного.