Прості односкладні речення різнотипні за властивою їм семантикою, синтаксичною структурою і стилістичними функціями.
Прості ускладнені речення не бувають однослівними. їх прийнято розглядати в таких вимірах:
— на членореченнєвому рівні, тобто на рівні членів речення (тоді, коли в простому реченні наявна однорідність або відокремленість одного чи кількох членів речення);
— на позачленореченнєвому рівні, поза членами речення (якщо до структури простого речення входить вставний, вставлений елемент чи звертання).
Трактування простого ускладненого речення в синтаксисі неоднозначне. Переважає думка, згідно з якою простим ускладненими речення або з однорідними членами речення, або з відокремленим членом речення, або речення зі вставним, вставленим чи звертальним елементом. Усе ж дехто із синтаксистів (А. Прият- кіна та ін.) вважає, що прості ускладнені речення — це тільки речення з відокремленим членом (членами), що до них начебто не належать навіть речення з однорідними членами, бо «однорідність лише кількісно поширює речення, але не ускладнює його». Це, мабуть, сумнівне міркування. Звісно, однорідність не змінює речення категоріально, бо не привносить до його складу синтаксично різних членів речення (неможливий, наприклад, один однорідний ряд одночасно з означення і додатка тощо), але однорідність модифікує речення семантично, наповнює його новим змістом, розгортає структурно, індивідуалізує стилістично. Це загалом стосується й простих речень із синтаксично ізольованою частиною, бо кожна з них (вставна, вставлена чи звертальна) надає реченню чогось виразно особливого, семантично, синтаксично й стилістично важливого.
Синтаксис простого ускладненого речення — великий за обсягом і важливий розділ граматики, який усталився як вчення про структуру й семантико-функціо- нальні особливості усіх різновидів простого ускладненого речення. Ці речення широко вживаються в писемній і усній формах мови, в усіх її стилях. Обмеженим, однак, є використання простих речень, ускладнених дієприкметниковими чи дієприслівниковими зворотами, у
розмовно-побутовому мовленні, бо такі звороти загалом книжні за своєю сутністю, щонайбільше властиві науковому й офіційно-діловому мовленню.
Усі різновиди простих ускладнених речень по-різно- му співвідносяться зі складними реченнями і з неус- кладненими простими реченнями. Якщо прості речення з однорідними членами синонімічні переважно зі складносурядними реченнями, становлять з ними стилістично паралельні конструкції, то прості речення з відокремленим членом (членами) співвідносні з певними різновидами складнопідрядних речень. Натомість речення із вставністю, вставленістю чи звертальністю (звертанням) сприймаються тільки в межах простого речення, синтаксично пов’язані не з усією структурою складного речення, а тільки з певною частиною простого речення або ж і з усім простим реченням.