Дудик П. С. Стилістика української мови

Стилістика речень з відокремленими членами

Одним із часто реалізовуваних способів вираження думки є речення з відокремленим членом (членами) речення, серед них і з уточнюючим відокремленим членом.

Відокремлення в реченні — це своєрідне смислове та інтонаційне виділення в ньому одиничного або поширеного (дво- чи кількаслівного) члена речення. Комунікативно раціональне використання речень з від­окремленим елементом сприяє формуванню у мовців стилістичної культури мовлення.

Усяке відокремлення в реченні — відокремлене сло­во чи відокремлений зворот — семантично й граматич­но доповнює весь склад конкретного речення, своєрідно розгортає його. Тільки взаємозв’язком з елементами всього речення, з його невідокремленою частиною і на фоні позареченнєвого буття всього речення виявляється справжня сутність відокремленої частини в кожному конкретному реченні, його функціональна неповтор­ність, стилістична індивідуальність. На стилістиці ві­докремленої одиниці, її функціональних ознаках, на посиленні семантики відокремлення, його емоційнос­ті, що безпосередньо впливає на змістову тональність усього висловлення, репрезентованого ускладне­ним реченням , позначається виразність її вимо­ви, зумовлена відокремленою інтонацією, паузою чи паузами.

Відокремлення — явище оригінальне не тільки з погляду семантичного, граматичного (передусім син­таксичного), а й у функціональних вимірах, за стиліс­тичними ознаками, серед них і за частотністю та своє­рідністю використання відокремлених елементів речен­ня в різних стилях мови, в її усній і писемній формах, у діалогічному й монологічному мовленні. Відокремлені й невідокремлені члени речення можуть виражатись тими ж самими лексемами.

Своєрідна сутність відокремлення з особливою ви­разністю усвідомлюється і сприймається при порівнян­ні того ж самого члена речення у двох його виявах (коли він відокремлений і коли не відокремлений): 3 вікон ва­гона видно степ, пробуджений весною (Ю. Яновський) і 3 вікон вагона видно пробуджений весною степ. У пер­шому реченні змістова вагомість відокремленого озна­чення, вираженого дієприкметниковим зворотом, актуа­лізована і має зовнішній вияв. Відокремлене узгоджене означення відмежоване від попередньої, синтаксично основної частини речення, виокремлене логічно, інто­наційно, а також особливою (відокремленою) паузою. У другому реченні дієприкметниковий зворот не відок­ремлений, отже, комою не виділений. Відокремлювати чи не відокремлювати певну частину речення — це вирі­шує мовець залежно від комунікативної мети, яку ста­вить до певних елементів висловлюваної думки: Мико­ла, гірник, справу свою знає добре (3 газети) і Гірник Микола справу свою знає добре. У першому реченні ак­центується увага на професії особи — через семантико- синтаксичне і стилістичне відокремлення й пунктуа­ційне виділення лексеми гірник. Отже, перше речення засвідчує доцільність відокремлення, друге — його фа­культативність, необов’язковість.

Найсуттєвіше й найвиразніше явище в теорії і прак­тиці стилістики відокремлених членів речення стосу­ється стилістики таких синтаксичних одиниць, як діє­прикметникові, прикметникові та дієприслівникові звороти і співвідносні з ними підрядні речення. Кожен

 

дієприкметниковий, прикметниковий, дієприслівнико­вий зворот можна перетворити на відповідний різновид підрядного речення. Це зумовлює появу синонімічних структур речення — на рівні синтаксично простої фор­ми (просте речення) і на рівні складного речення (склад­нопідрядного): Б’ється моє серце, сповнене любові до землі (В. Сосюра); пор.: …яке (що) сповнене любові до землі — дієприкметниковий зворот (поширене відок­ремлене означення) і підрядне означальне речення; Під самою кручею застигло болото, повне пташиного га­ласу (О. Копиленко) — прикметниковий зворот і Під са­мою кручею застигло болото, яке було повне пташино­го галасу — підрядне означальне речення, як і …яке на­повнилось пташиним галасом; Часом я засинав ще до вечері, дивлячись на зорі, або на Десну, або на вогонь, де варилась каша (О. Довженко), пор.: Часом я засинав ще до вечері, коли, дивився на вогонь…; В його шафах і на столах лежали товсті купи паперу, списані його рукою (І. Нечуй-Левицький) і В його шафах і на столах лежали списані його рукою товсті купи паперу — ді­єприкметниковий зворот виконує функцію увиразнен­ня напівпредикативної ознаки, у другому реченні ця стилістична функція відсутня (дієприкметниковий зво­рот уживається в препозиції до пояснюваного слова і, отже, не відокремлюється).

Різнотипні відокремлені члени речення у морфоло­гічній формі одного із зворотів частотніші в писемному мовленні, а також в усному мовленні переважно інтелі­генції, ерудованих осіб. Це вкрай комунікативно необ­хідні речення в мовленні теоретично зрілому або суміж­ному з ним чи близькому до нього.

У всіх відокремлених членах речення закладено (неоднаковою мірою) індивідуалізовані стилістичні якості, часто й емоційно-зображувальні (переважно в художньому мовленні). Частотність уживання деяки­ми письменниками (І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбин­ський, Ю. Яновський, О. Гончар та ін.) речень з відок­ремленими зворотами у художніх текстах неоднакова, але досить розгалужена: 10—15% від загальної кіль­кості вжитих речень без відокремленої частини. Зага­лом така ж кількість їх і в науковому стилі. Зовсім об­межено використовуються звороти з активним дієприк­метником: Все ж він, оглушений боєм, палаючий кров’ю, почув той пи.ск і зупинився над окопом (О. Гон­чар); Навіть здоровому важко було плутатися в гус­тих комишах, зарослих павутиною, перескакувати з купини на купину, щоб не попасти в багнисту безодню (М. Коцюбинський). Замість активних дієприкметни­ків на -чий, -лий у мовленні вживають підрядні озна­чальні конструкції: Ось стара цегельня в лісі — сумна руїна, що дихає легендами (С. Васильченко), пор.: …сумна руїна, дихаюча легендами; Ноги у неї були тон­кі і бліді, як парості, що проростають навесні з кар­топлі (Ю. Щербак), пор.: …проростаючі навесні з кар­топлі — заміна стилістично незграбна, нехудожня.

Відокремлення тільки частково може вважатись ти­повою ознакою окремого стилю. Загалом же форми від­окремлення певною мірою притаманні всім стилям. Від­окремленою частиною в структурі простого речення зав­жди виразно актуалізується цей елемент думки.

Стилістичне значення відокремлених однослівних чи кількаслівних мовних одиниць очевидне, виразно індивідуалізоване. Вдаючись до відокремлення в будь- якій його формі, мовці досягають певної економії у ви­словлюванні, словесно скорочують його. Відокремлен­ням зумовлюється поява й використання паралельної форми вислову загалом того самого змісту. Цим збага­чується загальна синтаксична синоніміка мовлення, його виражальні засоби і форми, посилюється комуні­кативна гармонія сказаного.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.