Стилістичні можливості абзацу й тексту зазвичай ширші й різноманітніші, ніж можливості речення, але водночас вони менш компактні й цілісні за змістом.

Абзац (нім. АЬгаії — перерва, пауза, відступ) — частина тексту (або весь текст) від одного відступу до другого, яка містить одне, кілька чи й багато пов’язаних логічно речень, що становлять пев­не, відносно завершене семантичне і граматичне ціле.

Перший текстовий рядок абзацу починається відсту­пом управо, а останній передує наступному відступові і,

отже, другому абзацові тексту.

/ ₄

Текст (лат. (ехГит — побудова, зв’язок, сплетіння) — писемний або усний мовленнєвий масив, найчастіше багатослівна семан­тична й граматична єдність, утворена одним чи кількома речення­ми, що виражають завершену думку; поєднання слів «від крапки до крапки» або певний словесний відрізок мовлення, який графіч­но розчленований кількома чи багатьма крапками.

Кожен абзац являє собою текст або ж певну його час­тину, натомість кожен текст — це або мінімальний аб­зац, або певна кількість абзаців, або й весь твір (худож­ній, публіцистичний та ін.), твори письменника (пор.: Усі тексти українських художніх творів заслугову­ють певної уваги).

Текстом можна умовно вважати й окремі слова чи сполучення слів, які семантично поєднані або не поєд­нані, але підлягають певному аналізу.

Отже, термін «текст» порівняно зі словом-терміном «абзац» є значно ширше вживаною лексемою: прозовий текст, драматичний, поетичний, розмовно-побутовий текст, публіцистичний, текст автобіографії, текст заяви та ін.

Іноді ці терміни сприймають і визначають як синоні­мічні, взаємозамінні. Абзац зорієнтований і на досяг­нення певної стилістичної мети, може слугувати:

—   засобом увиразнення, актуалізації, підсилення комунікативно важливих фрагментів тексту;

—  способом логічного й композиційного членування висловлюваного, основу якого становить узагальнення чи конкретизація, подрібнення певних відрізків мов­лення;

—  засобом найдоцільнішої ритмізації мовлення.

Надмірне членування мовлення на абзаци зазвичай

створює ефект мозаїчності, позитивної строкатості, мовлення при цьому може набувати стилістично вмоти­вованої динамічності й експресивності.

Перші основи лінгвістичних знань про абзац і текст заклав О. Пєшковський, який вважав, що «межами між абзацами [звісно, в усному мовленні. — П. Д.] …висту­пають тільки понадмірно подовжені паузи».

Текст у більшості випадків є багато- чи кількаре- ченнєвою структурно-семантичною одиницею. Будь- який текст завжди наявний у зв’язному мовленні і ста­новить його вияв, а абзац створюється ще й певною суб’єктивно-індивідуальною комунікативною настано­вою автора, його свідомим чи інтуїтивним прагненням до виділення єдиної за змістом і стилістично своєрід­ної, особливої за певною ознакою (ознаками) частини свого висловлювання.

Більшість дослідників уникає визначення тексту як особливого і окремого мовного й мовленнєвого явища, оскільки його обриси неоднакові й не чітко окреслені.

Стилістичні функції тексту і абзаців у ньому можна простежити на прикладі художнього твору:

Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть го­лі дерева, плачуть солом’яні стріхи, вмивається сльо­зами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дріб­них крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто висо­ко, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, бруд­ними потоками…

Маленьке сіре, заплакане віконце. Крізь його видко обом — і Андрієві, і Маланці, як брудною, розгрузлою до­рогою йдуть заробітчани. Йдуть та й йдуть, чорні, по­хилі, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відби­лись від свого ключа, немов осінній дощ. Йдуть і зника­ють у сірі безвісті…

Тьмяно в хатинці. Цідять морок маленькі вікна, хмуряться вогкі кутки, гнітить низька стеля, і плаче зажурене серце. З цим безконечним рухом, із цим безу­пинним спаданням дрібних крапель пливуть і згадки. Як краплі сі — упали й загинули у болоті дні життя, молоді сили, молоді надії. Все пішло на других, на силь­ніших, на щасливіших, немов так і треба.

Немов так і треба… (М. Коцюбинський)

Текст містить чотири семантично окремих абзаци: у першому описано непривабливу, але реальну осінню природу; другий абзац передає вкрай пригнічений внут­рішній стан персонажів; третій — співзвучність стану персонажа із пейзажем; четвертий абзац вкрай лаконіч­ний, чотирислівний, завершувально-підсумковий. Він спонукає читача до роздумів, до певної соціальної і внутрішньопсихологічної налаштованості.

Отже, абзац і текст є своєрідними самодостатніми мовними одйницями, які позначені очевидною семанти- ко-структурною цілісністю і зорієнтовані стилістично.