Дудик П. С. Стилістика української мови

Загальна характеристика комунікативно-стилістичних якостей мовлення

Усі літературно-мовні одиниці — від фонеми і до тексту — сформувались у мові з певними, тільки їм властивими функціями. Це комунікативно-сти­лістичні функції — комплекс тих якостей (ознак, прикмет, особливостей) мовлення, яких досягають най­доцільнішим з усіх поглядів використанням мови, її ре­сурсів у кожній конкретній мовленнєвій ситуації.

Комунікативні можливості української літератур­ної мови незмірно широкі, вони становлять основу культури мови і культури мовлення окремої людини, а також усього народу. Рівень розвитку мови в суспільс­тві завжди визначається рівнем освіченості народу і сферою, обсягом і стилістикою використання ним рід­ної чи нерідної мови. Тільки за сприятливих соціальних умов життя народу формується й розвивається такий феномен, як достатня чи висока культура мовлення кожного з носіїв певної мови.

До соціальних чинників, умов, якими визначається перспективне використання мови, а отже, і її розвиток, належить оволодіння носіями мови нормативністю, правильністю, точністю, логічністю, чистотою, просто­тою, виразністю, стислістю, образністю, доречністю, етичністю, естетичністю, милозвучністю та іншими якостями мови і мовлення. Характеризувати мовлення окремої особи, певної групи чи всього народу можна не тільки за цими найсуттєвішими позитивними ознака­ми, а й за іншими. Мовлення також буває: правдиве, продумане, вдумливе, вмотивоване, ґрунтовне, пере­конливе, непереконливе, правильне, неправильне, гос­тре, відверте, пряме, збуджене, набридливе; точне — точніше — менш точне — не зовсім точне, дохідливе — складне, сухе — емоційно-нейтральне — емоційно-об- разне, логічне — алогічне, виразне — невиразне, стис­ле — громіздке, голосне — притишене — тихе, уповіль­нене — прискорене, стилістично доречне — недоречне, погрозливе, імперативне, закличне, бажальне, шепеля­ве, заїкувате тощо.

Реалізацією якостей мовлення, гармонійним поєд­нанням їх забезпечується індивідуальна, колективна і всенародна культура мовлення. Мовлення щоразу позна­чене сукупністю певних якостей, бо мислення й дії люди­ни залежать від її особистісної природи й соціальних умов життя. Окрема особа спроможна засвоїти тільки найголовніше з того, що наявне в розвиненій мові і в нав­колишній дійсності. Навіть усе людство впродовж свого існування пізнає себе і світ не абсолютно, а тільки в його найсуттєвіших виявах, обсягах і якостях. Кожна з кому­нікативних ознак літературного мовлення (норматив­ність, точність тощо) не виявляється окремо, тобто літе­ратурне мовлення не може бути тільки точним, не будучи водночас і нормативним, логічним, стислим тощо.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.