Безпосередньо з проблемою виду пов’язаний статус граматичної частиномовної семантики дієслова, що репрезентує граничну/неграничну дію. Уже Дж. Грубор диференціював слова на еволютивні і стативні [Вопросм 1962, с. 68-76], розмежування яких послідовно відбиває суб’єктивну інтерпретацію мовцем зображуваних подій. Об’єктивний перебіг подій виражається АД, що можуть сполучатися з обома видами (інгре- сивний, дистрибутивний, результативний, дефінітивний, ітеративний, пор. скоротити — скорочувати, відкрити — відкривати, відвіда ти — відвідувати, чекати — попочекати, ходити — попоходити, причікувати — попричікувати тощо) або лише з одним, пор. одноактний, або семельфактивний (кольнути, махнути, свиснути, крикнути, тріснути, верескнути та ін.), фінітивний, або цесативний (від- обідати, відпрацювати, відплавати, відлітати, відчекати та ін.), |
204 |
Морфологія |
сумарний, або кумулятивний (налітати, наносити, навозити, начитати) — у межах граничності дії (док. в.), і статальний (лежати, стояти, чекати, сумувати, плакати і т. ін.), у площині якого виділяється група релятивних лексем типу відповідати, абстрагувати; еволютивний (учителювати, викладати, працювати, писати, вечеряти, обідати, шити, перечікувати та ін.), інхоативний, або мутатив- ний (сохнути, зеленіти, синіти, червоніти — у значенні ставати зеленим, синім, червоним, набувати певної якісної модифікації), багатоактний, або мультиплікативний (молоти, колоти, махати, зоріти, теребити, полоскати), переривно-пом’якшувальний (покашлювати, поспівувати, почікувати, пописувати, попивати), супроводжуючий, або комітативний (підспівувати, підкашлювати, підсвистувати, підсмикувати), неозначено-моторний (неспрямовані дієслова переміщення типу ходити, бродити, носити, возити, бігати, їздити) — у межах семантики неграничної дії (недок. в.).
АД безпосередньо пов’язані із семантикою дієслова, їх значення детерміновані всім граматичним ладом мови і системою семантико- парадигматичних лексичних зв’язків. Складність визначення місця АД (ширше акціональності) у системі дієслівних категорій пояснюється тим, що в них перетинаються лексичні, словотвірні і граматичні особливості, між якими не завжди видається можливим провести чітку межу. Одні дослідники надають перевагу їх семантиці (семантична категорія), звертають увагу насамперед на послідовність формалізації семантики і тим самим аргументують лексико-граматичну специфіку акціональності, окремі вчені співвідносять значення акціональності з певними словотвірними елементами, зараховуючи її до словотвірних величин. Поодинокими є випадки віднесення акціональності до синтаксичного плану, що цілком перегукується з думкою про те, що «контекстуальний спосіб передачі видової співвідносності базується на зіставленні в тому самому контексті, з одного боку, дієслів з формально невираженою видовою ознакою (так звані двовидові дієслова) і, з другого, — дієслів з формально вираженою ознакою» [Русанівський 1971, с. 219]. Найпоширенішим є тлумачення акціональності як семантичної категорії (С. Агрелль, Е. Кошмідер, Ю. С. Маслов), оскільки АД (Акїіопзагіеп (С. Агрелль, Е. Кошмідер), госїгаіе сгуппогсі (Е. Кошмідер), способи действия (Ю. С. Маслов, О. В. Бондарко, Л. Л. Буланін), роди дії (В. М. Русанівський)) не є словотвірними категоріями, хоча окремі з них характеризуються тими чи іншими словотвірними морфемами. Головна відмінність між АД полягає не в цих морфемах, а, по-перше, у значенні і, по-друге, в особливостях взаємодії з видом, синтаксичному вживанні і словотвірній співвідносності/неспіввіднос- ності [Маслов 1963, с. 5-12], що засвідчує корелятивність семантичної категорії акціональності з різними рівнями мови. Головним компонентом останньої постає інтерпретація характеру перебігу дії. Подекуди акціональність тлумачиться як така, яка характеризується своїм виявом і на граматичному рівні, що дає підставу віднести її компоненти — АД до лексико-граматичних угруповань. Останні виділя |
РОЗДІЛ IV. Формально-граматична і семантична корелятивність… 205 |
ються «на ґрунті спільності типу перебігу дії: такі розряди істотні для граматичної системи, вони взаємодіють з нею, але все-таки це розряди лексики» [Бондарко 1971, с. 6],
Модифікацією семантичного погляду на акціональність постає її тлумачення як лексичної категорії (Свен-Гунар Андерсон, М. О. Ше- лякін, І. В. Воскресенська та ін.). Класифікація різновидів акціональності як формально-виражених характеристик дієслівної дії своїм джерелом має погляди О. О. Шахматова, В. В. Виноградова, П. С. Кузнецова, що ґрунтуються на концептуальних підходах О. О. Потебні, П. Ф. Фортунатова, Г. К. Ульянова про диференціацію дієслів на окремі семантико-синтаксичні типи. Відмінність між останніми полягає в модифікації дії, названої простим дієсловом (О. В. Ісаченко, Н. С. Авилова). До акціональності належать лише такі «структурно-семантичні групи дієслів, в яких значення дії, назване простим дієсловом, певним чином обмежується, змінюється, модифікується словотвірним формантом» ([Авилова 1976, с. 12], пор.: [Русская 1979, с. 240-250 і далі]). Взаємодія семантико- синтаксичних груп дієслів із МК виду дієслова, з одного боку, їх вплив на структуру речення, з другого, робить мотивованим їх тлумачення як таких, що репрезентують взаємодію різних ієрархічних рівнів мови і засвідчують значущість структурування лексики в граматичному ладі української мови. Маркованість одних АД словотвірними засобами і нефіксованість семантики спеціальними формантами інших засвідчує наявність в українській мові характеризованих і нехарактеризованих АД (схема 4). Серед усього загалу дієслів вирізняються такі, які реалізують своє значення лише в умовах певного контексту (дистрибутивні) і модифікують своє значення в межах іншого контексту, що засвідчує наявність інваріантних і контекстуальних АД. Інваріантними є значення, які містяться в семантичній структурі дієслова. Кожне акціональне значення в такому випадку характеризується власним семантичним угрупованням дієслівних лексем, пор. інгресивний (побігти, закричати, зарепетувати, відплисти), семельфактивний (шпигонути, тріснути) і т. д. Певне значення може характеризуватися як таке, що виявляється лише на синтаксичному рівні, на віртуальному рівні кваліфікується як відповідна валентність, наприклад: детермінативні акціональні значення (дієслова «охоплення дії») — делімітативний (прохворіти, прочекати — три години, цілий рік та ін.). У семантиці подібних дієслів міститься вказівка на межу, що є не зовнішньою, а лише внутрішньою: тривалість дії обмежена внутрішньо. Контекстуальними є АД, що виражаються за допомогою недієслівних лексичних і синтаксичних показників, у сполученні з другорядними членами, які входять до групи дієслова-присудка. Детермінативні АД характеризуються синтаксичним статусом, що пояснюється їх зв’язком із різноманітними фазами процесу і контекстуальністю показників характеру дієслівної дії (багатократність, миттєвість, інтенсивність, однократність, багатоактність тощо). |
На підставі розрізнення особливостей етапів перебігу дії вирізняють цілий комплекс акціональних значень, що марковані певним інваріантним значенням (М. Дейчвейн, X. Реніке, Й. Ербен, В. Флемінг). Такі фазові значення нашаровуються на інші або поряд з ними співіснують тонші акціональні відтінки, які межують із конотацією. Останні відбивають суб’єктивний рівень у значенні того чи іншого компонента акціональності (пор. виділення Г. Глінцом трьох основних типів дієслівних значень: видові (граматичні), АД (лексико-граматичні) й акціональні (лексичні) [Оег аеиівсЬе 1970, 8. 258-302, 406 і далі] та її критику В. В. Іваницьким за вітсутність чітких дефініцій і критеріїв розмежування цих значень [Иваницкий 1988, с. 48]). Якщо підходити до тлумачення акціональності з узагальнюючих позицій, то тезу про абсолютно об’єктивний характер її значень варто тлумачити діалектично: більшість акціональних значень відбивають об’єктивну дійсність і не однаковою мірою є екстралінгвістично зумовленими, інколи межуючи зі сферою конотації і становлячи синтагматичну значеннєвість слова.
Надзвичайно складною і суперечливою проблемою є класифікація АД, оскільки остання повинна враховувати характеризовані і охарактеризовані АД. Виділення кількості АД обмежується інколи лише 11 (Д. Грубор), 13 (О. В. Ісаченко), частіше автори розрізняють від 18 (В. М. Русанівський, Н. С. Авилова), 23 (О. В. Бондарко), 25 (Ю. С. Маслов) до 39 (М. О. Шелякін), що пояснюється відсутністю єдиного логічного принципу їх виділення. Переважно класифікація ґрунтується на подібності семантики дієслів і врахуванні специфіки їх вживання, словотвірної похідності [Маслов 1984, с. 108-189]. Інколи виділення окремих акціональних значень має принциповий характер. Так, О. В. Бондарко зводить накопичувальний, фінітивний, комплективний і дистрибутивний АД у спеціально-результативне значення акціональності, у Ю. С. Маслова — це самостійні АД, що характеризуються своєрідною семантикою і відповідними засобами їх вираження. Ю. С. Маслов також вирізняє сатуративний АД, О. В. Бондарко кваліфікує останній як підвид у межах інтенсивності, В. М. Русанівський поділяє аспекту- альні пари «категорії способів дієслівної дії… за семантичною структурою на два підвиди: 1) модифікаційно-видові (шарудіти — зашарудіти, кричати — покричати); 2) мутаційно-видові (копати — викопати, кричати — розкричатися)» [Русановский, Жовтобрюх, Горо- денская, Грищенко 1986, с. 117]. Виділення значної кількості акціональних значень ставить проблему їх зведення у компактніші класи. Найповнішу класифікацію запропонував О. В. Бондарко [Бондарко, Буланин 1967, с. 14-28]. У ній уточнено і деталізовано обґрунтований О. С. Масловим розподіл усіх акціональних значень на характеризовані, непослідовно характеризовані та нехарактеризовані. Суттєвим у цьому плані є тлумачення співвідносності/неспіввідносності з видовою семантикою, щодо якої вирізняються внутрішньовидові та неви- дові АД [Маслов 1965, с. 72] як репрезентанти протиставлення фазової і нефазової семантики (схема 4). Аналіз міжрівневої міжкатегоріаль- |
208 |
Морфологія |
ної взаємодії виду й акціональності розкриває механізм функціонування макрокатегорії аспектуальності.
Наведена класифікація не є кінцевою, оскільки подібних семантичних груп можна виділити дуже багато і лише окремі з них формально визначені. Інколи одне дієслово може входити до різних семантичних груп. Так, дієслово бліднути з погляду тривалості дії виступає дуративом (Є слова, що під впливом часу стираються і бліднуть (Волошин, 1950, с. 51)), але, крім того, належить ідо інхоативних дієслів (Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка, 1951, т. 1, с. 322)) та одноактних (семельфактивних) (Микола щоразу блід, як тільки хтось згадував Оксану (Збанацький, 1974, с. 256)). Останнє пояснюється перетином принципів вичленовування тих чи інших АД. Підґрунтя виділення і встановлення АД можна зіставити й порівняти з відповідними основами класифікації іменників на конкретні й абстрактні, пейоративи й демінутиви, власні й загальні тощо, у межах яких той самий іменник одночасно може належити до декількох ЛГР, пор. яблучко — іменник конкретний, демінутив, неістота, загальна назва; телятко — іменник конкретний, демінутив, істота, загальна назва; Микола — іменник конкретний, істота, власна назва та ін. Відсутність послідовного формального закріплення АД, неоднопланові семантичні критерії вичленовування окремих із них свідчать про синкретичний характер цього явища і семантичний статус самої акціональності. Розмежування АД особливо є важливим для функціональної граматики [Загнітко 1991, с. 54-61], у межах якої стає реальним аналіз відбиття позамовних смислів у системі мови і вивчення шляхів реалізації загальнопоняттевих категорій. Усі АД диференціюються на фазові, які характеризуються денотативною специфікою, тобто безпосередньо відбивають явища і закономірності об’єктивної дійсності, і нефазові, що являють собою, як правило, відтінки конотативного плану. Розмежування АД граничності/неграничності дії варто здійснювати в межах фазових і нефазових значень як загальнородових (пор. спроби розмежувати АД на ґрунті «безпрефіксне дієслово <-> префіксо- ване дієслово» (О. Бехагель, Г. Пауль), «граничності *-> неграничності» дії (Л. Б. Гарифулін)). Відмінність АД від виду дієслова ґрунтується на їх функціях, корелятивності із семантикою дієслова і статусом у вираженні частиномовної семантики. За допомогою АД «ми виражаємо різні за своїм змістом дії» [Кошмидер 1962, с. 109], і зміна АД зумовлює зміну самої дії, пор. заспівати (інгресив) (Отакий-то Перебендя, Старий та химерний! Заспіває весільної, А на журбу зверне (Шевченко, 1984, с. 105)) і поспівати (делімінатив, за класифікацією Е. Кошмідера — претері- тив) (Хазяїни були люди добрі, та не було мені вільного часу ні поспівать, ні потанцювати (Нечуй-Левицький, 1956, т. 2, с. 175));роби- ти (еволютив, за класифікацією Е. Кошмідера — індетермінатив) (Воронцов сидів на стільці, а вродлива, надміру серйозна фельдшерка з санітарної роти робила йому перев’язку (Гончар, 1977, с. 197)) і доробити (комплектив, за Е. Кошмідером — детермінатив) (Практичні |
РОЗДІЛ IV. Формально-граматична і семантична корелятивність… 209 |
нашіеці (жителі села Наше)… доробили дерев’яні жолоби (Вільде, 1958, с. 516)). Інколи не можливо змінити один АД на інший: бити (еволю- тив) (За кілька хвилин було чути, як вона била по клавішах і тріпала стиркою по струнах фортеп’яно, витираючи його (Леся Українка, 1952, т. З, с. 498)) і побити (інгресив) (Я впізнав голос отамана рибальської ватаги, якого ми побили за Полю (Яновський, 1958, т. 2, с. 163)), без порушення самої семантики дії. Зміна виду залишає дію як таку незмінною, зміщуються тільки певні акценти в характері її перебігу (чекати (недок. в.) (Олександра давно уже зварила вечерю і чекала чоловіка (Коцюбинський, 1955, т. 1, с. 28)) — почекати (док. в.) (Ганна почекала свого чоловіка, а тоді почала прибирання (Собко, 1957, с. 250)) або узусна модель типу Я тебе чекаю, піди і з’ясуй свої справи//Я тебе почекаю, піди і з’ясуй свої справи та ін. (словозмінна площина МК орієнтована на рівноправну взаємозаміну ГФ виду (пор.: [ІтЬз 1960, р. 201-241; Меипіег 1974, р. 35-49])).
Корелятивні форми виду дієслова (особливо морфологічної деривації) характеризуються функціонально-семантичними функціями, серед яких О. Зейдель у першу чергу вирізняє інваріантні функції а) незавершеності, б) ітеративності, в) виділення форм недок. в. і функції: а) завершеності, б) граничності (кінцевості), в) неповторюваності форм док. в. У межах завершеності О. Зейдель вичленовує функції: 1) результативності, 2) однократності, 3) історичності [Зейдель 1962, с. 168-174]. Тут поєднуються два аспекти аналізу — по-перше, врахування семантики певних дієслів (однократність), по-друге, функціональні зміщення в межах таксисної одиниці (історичність та ін., ітеративність, пор. вторинні функції МФ часу типу ргазепз Ьізіогісит). У запропонованій класифікації перетинається аналіз потенційних і результативних функцій видових форм, відмінність між якими перебуває в площині співвідношення мови і мовлення [Теория 1987, с. 17-20]. Логічним є висновок про те, що видова система при всій своїй опозитивності між док. в. і недок. в. «не виключає можливості виникнення колізій. Це відбувається насамперед тоді, коли в якомусь контексті наявна дура- тивність або ітеративність і разом з тим щось таке, що повинне бути вираженим док. в. У таких випадках залишається невираженою або дуративність (ітеративність), або завершеність, причому не можна встановити, якій із цих двох можливостей частіше надається перевага…» [Зейдель 1962, с. 173]. Реальність уживання тієї чи іншої видової форми трансформується у суб’єктивний план. Останнє не суперечить висновку про відносно-об’єктивний (віртуально-закріплений, сигніфіка- тивно унормований) характер видової опозиції, адже будь-яке системне явище не дорівнює самому собі у кожному випадку свого вживання. Значення виду інтерпретується на синтагматичному рівні, підлягаючи часто комунікативно-актуальним завданням у результаті взаємодії з парадигматичними і синтагматичними значеннями МФ часу і способу. За своїми функціями АД становлять периферію функціонально-семан- тичного поля актуальності, оскільки в їх площині дивовижно переплітається граматичне і лексичне, і цілий ряд із них у своєму лексич- |
210 |
Морфологія |
ному наповненні тяжіє до певних лексико-семантичних груп. Слова, об’єднані певним АД, — це вже не лексична група, оскільки їх категоріальне значення інколи має зовнішнє вираження, але ще й не граматичне, бо зовнішні виразники окремих АД не є суворо регулярними. Усе це відбиває міжрівневий статус АД. |