Одну з особливостей мовлення становить його об­разність — спосіб передавання певних понять через художні образи, якими відтворюється не зовсім звичне бачення, сприймання людиною навколишнього світу і себе в ньому. Найповніше образне мовлення реалізуєть­ся в художньому стилі мови.

Лексема «образ» має кілька значень, деякі з них на­віть омонімні, пор.: Степан… поновив у пам’яті образ Ольги (М. Стельмах); Образ Дніпра проходить крізь усю його [Т. Шевченка] творчість (М. Рильський); Я по оде­жі взнав, що ти мій образ (Леся Українка); Наша сві­домість — це своєрідні образи того, що наявне в світі (З газети); До півночі молилась вона перед образами, прохала в Бога щастя-долі своїй першій дитині (І. Не- чуй-Левицький); На великій стіні… висів великий об­раз у золочених рамах (І. Франко).

Образне мовлення звичайно стосується емоційної сфери людини, позитивно чи негативно налаштовує її щодо інших, спонукає до словесної відповіді, певної фі­зичної дії, роздумів, міркувань. Воно протиставляється мовленню звичному, нетропеїчному, позбавленому пе­реносності, образності.

У своєму типовому і найповнішому вияві образність мовлення представлена в усіх жанрах художньої літера­тури, особливо в творах талановитих письменників, які навіть найпростішими, найзвичайнішими словами створюють винятково й максимально образні, стиліс­тично майстерні тексти, напр.:

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш.

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море…

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилиться, —

Хоч з гори та в воду! (Т. Шевченко).

Усе в поезії сприймається як художньо довершене, соціально вагоме, індивідуально неповторне, непере­вершено образне, народне і водночас всесвітньо ціннісне чи близьке до нього.

Високою образністю позначені твори й інших письмен­ників, зокрема О. Олеся:

З журбою радість обнялась…

В обіймах з радістю журба…;

Затремтіли струни у душі моїй…

Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній…

Звичайна лексика у творах митців слова має високу художню вартість, бо здебільшого використовується тропеїчно й досконало — як метафори, метонімії, епіте­ти, порівняння та ін.

Образність мовлення налаштовує мовців на почуттє- во-емоційне сприймання того, що наявне в природі і в суспільному житті.

Творці образно-художнього мовлення, передусім ви­датні письменники, використовуючи власне мовні засо­би (слова, їх фонетичні ресурси, форми слова і сполу­чення слів, фразеологізми, речення, його еквіваленти, інтонаційну тональність і ритміку вислову), створюють свою художню модель життя в різних його виявах, типі­зують зображуване, індивідуально-особистісне перетво­рюють на узагальнене. Так з’являється певний худож­ній образ з його типовими ознаками — поняттями і мов­ними формами, які читач більшою чи меншою мірою усвідомлює, переймає, часто й наслідує (поведінкою, системою мислення й мовлення). Художник слова, як ніхто і ніщо інше, долає усталений у суспільстві мов­леннєвий шаблон, стандартні форми вислову, виховує в читачів культуру мовлення. Роль мови художньої літе­ратури у формуванні мовленнєвої культури безмежна й неоціненна, однак внаслідок бурхливого зростання соці­альної важливості засобів масової інформації, публіцис­тики, наукової, особливо науково-популярної, літера­тури ця роль послаблюється. Дієвою основою форму­вання літературної мови, її норм стають публіцистичні й наукові жанри. Наприкінці XX — на початку XXI ст. зменшилась і суспільно-навчальна й виховна роль ху­дожньої літератури, бо функції художнього слова як за­конодавця мовних норм переважно взяли на себе радіо, телебачення й публіцистика. Але навіть за цих умов ху­дожня література, її неповторне мовне багатство не мо­же бути компенсоване, замінене нічим іншим.

Значною мірою образність мовлення характерна й для розмовно-побутового стилю, для деяких жанрів публіцистичного стилю, зрідка — наукового й офіцій­но-ділового мовлення в його писемному вияві. Особли­во виразна образність у заголовках текстів: Революція народної гідності; Майдан залишається; Хвороба від брудних рук; Пуд солі; Дещо про плач; Героїчна траге­дія та ін. (З газети).

Отже, образність мовлення — одна з його своєрідних позитивних якостей. Образне мовлення найвиразніше передає розумово-почуттєвий стан людини.