Дудик П. С. Стилістика української мови

Етичність і естетичність мовлення

Етичність і естетичність мовлення взаємозумовлені, окремий розгляд їх є дещо умовним. Усе етичне повніс­тю або частково одночасно й естетичне, і навпаки.

Поняття «етичність», як і прикметник «етичний», від якого воно утворилось, пов’язане з етикою (лат. ethica, від грец. ethos — звичай, правило). Це наука, що вивчає мораль; норми поведінки, сукупність моральних правил усього суспільства або ж певної соціальної групи осіб, їхніх моральних правил мислення й діяльності.

Етичним у повних виявах, вимірах може вважа­тись тільки таке мовлення, яке відповідає усталеним у суспільстві позитивним нормам поведінки.

Етичність українського літературного мовлення ґрунтується на загальнолюдських і національних заса­дах, відображає найкращі якості, риси українського на­роду (працьовитість, любов до батьківщини, шанобливе ставлення до інших народів тощо). Вона передбачає й любов до рідної мови, всебічне й нормативне користу­вання нею.

З етичністю мовлення пов’язана його естетичність. Цей термін стосується естетики (грец. aisthetikos — чуттєво сприйманий) — вчення про прекрасне, про фор­мування його в художній творчості, у природі, суспільс­тві; це також система поглядів на мистецтво.

Естетичним є мовлення, яке сповнене краси у колективному (груповому) і в індивідуальному вияві та сприйманні.

У власне лінгвістичному плані всі одиниці, явища мови за своєю сутністю рівноцінні, серед них немає кра­щих і гірших, красивих і потворних. Наприклад, усі фонеми однаковою мірою і етичні, й естетичні, на відмі­ну від вульгарного, образливого значення, яке закріпи­лось у мові й мовленні за незначною кількістю слів. їх уживання в індивідуальному мовленні завжди є наслід­ком соціальної, етичної й естетичної невихованості кож­ного. Отже, естетичність і неестетичність як особливі поняття й елементи розумово-почуттєвої сфери людини значною мірою стосуються мовної і мовленнєвої семан­тики, яка закріпилась за словами й сприймається в ме­жах окремого слова чи речення, тексту. Розрізняють слова з позитивним змістом (любов, кохання, радість, порядність, вихованість та ін.), які налаштовують на прихильне сприймання позначуваного ними поняття, стимулюють появу і вияв у мовців відчуття краси у сфе­рі людських стосунків, і слова (ворожнеча, зрада, зло­чин, розбій, смерть, хвороба тощо), з якими пов’язані певні негативні асоціації мовців. Слова з позитивною і негативною семантикою по-своєму комунікативно, стилістично важливі. За особливих ситуацій спілку­вання можливі й такі висловлювання, як краса смерті, чудова хвороба та ін. Таке алогічне використання слів і зворотів украй особливе, випадкове, стилістично спо­творене, а тому небажане.

Тяжіння до естетичності в думках і вчинках, праг­нення до бачення краси майже в усьому, що наявне в людині і навколишньому світі, є явищем природним, свідомим чи уявлюваним, яке нерідко межує з фантас­тикою чи стає нею.

Людина від природи зорієнтована переважно на прекрасне в собі і в усьому, що її оточує і що вона уяв­ляє, сприймає. Надаючи перевагу прогресивному і кра­сивому, етичному й естетичному в житті, кожен з мов­ців найчастіше усвідомлено уникає негативного й не­красивого, неестетичного. В цьому один із визначаль­них виявів позитивної людської сутності. Однак кожна людина відрізняється від інших (духовно, характером, темпераментом, мовою, поведінкою тощо), тому й есте­тичне, прекрасне в мовленні одночасно є витвором, по­родженням і соціальним, і індивідуальним.

Естетичність являє собою колективно зорієнтоване явище, природно властиве всім, але індивідуально не­повторне, особливе, хоч це комунікативно менш важли­ве, бо головне в цій сфері полягає в соціально-колектив- ному усвідомленні етичного й естетичного в житті, в мистецтві, у мові. Цьому слугує майже увесь фонетико- граматичний склад мови, тому що сам по собі він рівно­цінний з погляду етичного й естетичного. Однак цього не можна сказати про семантику багатьох слів, висло­вів, про ритмомелодику фрази, її інтонування: саме в таких елементах і виявах мови сконцентровується не­етичність і неестетичність сказаного чи написаного.

Мовленнєва естетика — одне з найбільших багатств мови, яке налаштовує на сприйняття прекрасного у сві­ті, у висловлюваннях кожного. Хоча все наявне в мові за своєю сутністю етичне й естетичне, деякі мовці на­повнюють мовні одиниці негативним значенням чи емо­ційністю. Це дискредитує мовця, принижує його гід­ність, свідчить про відсутність у нього культури пове­дінки і культури мовлення.

Етичність і естетичність мовлення найповніше вияв­ляються в мовленнєвій стилістиці, яка має в своїй осно­ві усталені норми (фонетично-вимовні, лексичні, фразео­логічні й граматичні) літературної мови. Порушення цих норм (наприклад, вживання невластивої певному стилю лексики тощо), усе випадкове в мовленні (крім найбільш вдалих, індивідуально-оказіональних неоло­гізмів), як правило, несумісне з мовленнєвою культу­рою, з її етикою й естетикою. Французький письменник Гі де Мопассан (1850—1893) на запитання, які «віль­ності в мові» (на відміну від індивідуального мовлення) може дозволити собі письменник, не раз відповідав од­нослівно: «Ніяких!» Етичність і естетичність притаман­ні мові в усіх її стилях, але в кожному з них вони реалі­зуються своєрідно й неповторно. Так, у текстах худож­нього стилю не прийнято надмірно використовувати терміни з певної галузі знань (математики, техніки то­що), в офіційно-діловому — художні засоби мовлення (зокрема, тропи), фразеологізми та ін.

Естетична функція слова, а ще більше естетична роль синтаксичної конструкції, — це потужний, функ­ціонально невичерпний мовленнєвий матеріал. Естети­ку мовлення не можна зводити тільки до художньої лі­тератури (до поезії і прози). Навіть заява, написана за усталеними вимогами, параметрами, з особливою ста­ранністю, бездоганним почерком, чи бездоганно складе­ний протокол об’єктивно викликають задоволення, етичне й експресивно-естетичне враження. Кожен стиль мови й мовлення має свою естетику, неповторну красу й привабливість.

Отже, етичність і естетичність мовлення поширю­ються на всі сфери діяльності людини, на усвідомлення нею дійсності і себе в ній. В етичності й естетичності мовлення кожен реалізує себе морально й оцінно-емо- ційно, чим налаштовує інших на сприйняття розумного й прекрасного в житті, у мисленні й мовленні.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.