Лексема «багатство» належить до найуживаніших у всенародному мовленні. Вона позначає велику кіль­кість чогось, його багатоманітність, цінність, вартіс- ність, важливість, спроможність, значеннєвість.

Багатство мовлення, яке найбільше визна­чається кількістю слів у мові, усталеністю їх лексичних значень і морфемно-морфологічних форм, розгалуже­ністю синтаксичних конструкцій і т. ін., слугує, крім іншого, матеріалом для стилістичних спроможностей мови, основою мовленнєвого мистецтва.

Крім прямого значення, лексема «багатство» має пе­реносні, найчастіше метафоричні, образні, які стосують­ся й мови: Багатство дієслівних синонімів, які пись­менник часто вживає в новому значенні, допомагає пе­редати глибокі людські переживання (3 посібника).

Багатство кожної із сучасних розвинених літератур­них мов, зокрема й української, безмежне, практично невичерпне. Окремою особою воно осмислюється тільки в найсуттєвіших виявах.

Багатство мови виявляється у живому мовленні на­роду, в художній літературі, наукових працях, публі­цистиці та ін. Найуживаніші в певній мові слова і стійкі (фразеологічні) поєднання їх зафіксовані в словниках. Наприклад, у 4-томному «Толковом словаре живого ве- ликорусского язьїка» російського лексикографа Воло­димира Даля (1801—1872) витлумачено понад 200 ти­сяч різних слів (реєстрових), майже ЗО тисяч прислів’їв і приказок. У 17-томному «Словаре современного рус- ского литературного язьїка» пояснено семантику понад 132 тисяч реєстрових слів, 6-томний «Українсько-ро­сійський словник» (1953—1963) охоплює 120 тисяч слів, а 11-томний тлумачний «Словник української мо­ви» коментує понад 134 тисячі найуживаніших лексем, які разом із стійкими сполученнями слів охоплюють по­над 600 тисяч понять. У «Великому тлумачному слов­нику сучасної української мови » (ВТССУМ) витлумаче­но понад 170 тисяч слів. Людину, яка постійно збагачує свої знання, використовуючи словники, М. Рильський порівнював із розумним садівником, який дбайливо доглядає свій сад.

Багатство мови, а на цій основі й багатство індивідуаль­ного мовлення, найповніше виявляється тоді, коли мовці

всебічно урізноманітнюють усе сказане й написане ними.

Мовне й мовленнєве багатство несумісне із шаблон­ними засобами вислову, із надлишковим використан­ням певних слів, зворотів. Щоб виконати зобов’язання звучить природніше, простіше, отже й повніше відпові­дає багатству сказаного чи написаного, ніж Для вико­нання зобов’язання: цей зворот — з двох неконкретних за значенням іменників і прийменника — стилістично недовершений, професійно-традиційний, комунікатив­но трафаретний, він позбавлений свіжості, емоційності, особистісної індивідуальності.

У нашій мові багато слів, які особливо розгалужені значеннєво, напр.: око — орган зору людини і тварини: Праве око лукаво дивилось з-під піднятого трохи повіка на купку мідяних грошей (М. Коцюбинський); погляд: Я подавала їй квіти, і листя, й трави — із рук її не зводи­ла очей (Леся Українка). Це прямі значення лексеми око. Крім них, є кілька десятків переносних: Аж іскри з очей посипались; бачити на власні очі; берегти як зіни­цю ока; блимати очима; взяти на пильне око; веселити око; видивити очі; виплакати очі; від людського (чужо­го) ока; в очі сміятися (говорити); глянути правді в очі; дим пускати в очі; не встиг оком моргнути; не змигнувши оком; не змикати очей та ін. Вони вжива­ються в різних формах, у валентних виявах.

Синонімічним, майже повністю семантично адекват­ним термінованій назві «багатство мовлення», є термін «різноманітність мовлення». Н. Бабич розмежовує зміст цих термінів лише на такій протиставній (зіставній) осно­ві: «Мовлення багате — бідне, мовлення різноманітне — одноманітне. В основі першого критерію — поняття кількості, в основі другого — якості, але ці поняття вза­ємозалежні». На її думку, «мова народу — багата й різ­номанітна, а ось індивідуальне мовлення може бути ба­гатим або бідним, одноманітним або різноманітним».

Мову сучасних нечисленних племен, віддалених від цивілізації, теж, напевно, можна вважати багатою, бо представники таких спільнот знаходять у своїй мові пот­рібні для спілкування слова. Якщо в такому племінному (родовому) житті з’являється що-небудь нове, то неод­мінно з’являється й слово для його позначення. Певна річ, і мовлення нинішнього першокласника з освіченої родини також можна вважати багатим і різноманітним, але в тих вимірах, які можливі для цього віку.

Отже, проблема мовного й мовленнєвого багатства й різноманітності незмірно широка, різнобічна, вона по­требує окремого, але розгалуженого й диференційова­ного розгляду, наукового осмислення.

Багатство мовлення окремої особи — це одночасно:

— різноманітність мовлення;

—  стилістична багатовалентність, якнайширша об’єм­ність і вміле використання мовних засобів;

—  колективно-нормативне і водночас індивідуальне інтонування висловлюваного усно;

— усталене писемне оформлення думки.

Джерело мовного й мовленнєвого багатства окремої

особи визначається її загальною ерудицією і лінгвістич­ною підготовкою. Багатству, різноманітності мовлення треба вчитись упродовж усього життя. Зазвичай, біль­шою кількістю слів передається думка і більша за обся­гом, і змістовніша. Проте повнота і вдалість сказаного (написаного) залежать не лише від кількості слів, од­ним .словом теж можна сказати багато, недарма кажуть, що висловлюватись треба так, щоб думкам було просто­ро, а словам тісно.

Багатство мови і мовлення має такі складові: лек­сичне багатство (значною мірою термінологічне), фразео­логічне, морфологічне й синтаксичне, фонетико-фоно- логічне, акцентне та ін. Завершальним виявом потен- ційно-стилістичного багатства мови є функціональне мовленнєве багатство окремої особи, всього етносу. Таке багатство найбільше зосереджується в лексиці, у вико­ристанні кожного слова в тому значенні, яке повністю відповідає комунікативно-стилістичній зорієнтованості вислову, найумотивованішому використанню всіх груп слів і зворотів, структур речень. Особливих знань і ува­ги потребує стилістично доречне користування іншо­мовними словами-термінами. Наприклад, не слід у роз- мовно-побутовому мовленні понад міру вдаватись до ін­шомовних лексем лінгвістика замість мовознавство (наука про мову), диференціація замість розподіл (роз­членування цілого на частини) та ін.

Багатство сказаного чи написаного значною мірою досягається й дотриманням вимог стилю — з погляду лексико-фразеологічного, морфолого-синтаксичного і функціонального. Нерідко трапляється, що керівна осо­ба, виступаючи по радіо чи на зборах, звертається до своїх підлеглих на ти, спілкується з ними зовсім по-до­машньому, часто припускається трафаретів на зразок за великим рахунком, дорогі друзі — навіть тоді, коли йдеться про непримиренних політичних супротивників і т. ін. Такими й подібними мовними засобами помітно зруйновується чітка стилістична спрямованість мовлен­ня. Це призводить до комунікативно-стилістичної дисгар­монії мовлення в його усній (особливо) і писемній формах.

Багатство різнотипних, різностильових висловлю­вань найповніше досягається за умов, коли кожен з мов­ців дотримується всіх комунікативних засобів мовлен­ня, дбає про його нормативність, логічність, точність, образність тощо.

Багатство мови (лексичне, фразеологічне і т. ін.) — основа основ мистецтва мовлення — найвищий еталон мовлення, зразок, спосіб його вияву. Мовлення має характеризуватися всеосяжністю змісту, логікою і багатством засобів вираження, витонченістю граматич­ної форми, образністю і природною доречністю всіх мов­них елементів, незаперечною моральністю й естетикою висловлюваних думок, почувань. Воно, за словами І. Бі- лодіда, «не терпить нестриманості й порушення правил композиції, розв’язаності, неінтелектуальності, деше­вого прикрашання, “панібратства” у вигляді удаваної “довірливості”, мовлення по-свійському, надмірної емо­ційності, хизування, непогамовної гри формами і т. ін.». Мовленнєве мистецтво також створюється найдоцільні­шою для кожного мовленнєвого акту тональністю — па­фосом, довірливістю, а за певних ситуацій — логікою, точністю і кодифікованістю (нормативністю) висловле­ного усно чи писемно тощо. Мистецьке мовлення — це його бездоганність, найвищий вияв, статус. У такому мовленні синтезується все найраціональніше в мові. Мистецтво мовлення є надбанням осіб високої загаль­ної, спеціальної і мовленнєвої культури, знань.

Мова, будучи системою і структурою своєрідно орга­нізованих, тільки їй властивих знаків (різнотипних мовних одиниць), становить своєрідно скомпоновану досконалу цілість, дивовижний феномен, який, реалі- зуючись у мовленні, стає всеохоплюючим засобом спіл­кування людей.

Високі ознаки й вияви культури мовлення передбача­ють уміння кожного мовця компонувати своє мовлення (писемне й усне) відповідно до поставленої мети, бо лише так максимально досягається мистецтво мовлення.