Стилістична своєрідність слів, словосполучень і ре­чень нерідко створюється такою логічно-значеннєвою й емоційною ознакою, як менталітет, ментальність.

М е н-ии&л-і-ш е. т — де сукупність психічних, інте­лектуальних, релігійних, естетичних та інших особли­востей мислення народу, соціальної групи або індивіда, що виявляються в культурі, мові, поведінці тощо. Сино­німічним до цього слова є більш уживаний термін «мен­тальність» (франц. mental, від лат. mens — розум, мис­лення, душевний склад), який здебільшого використо­вується з метою національно-психологічної (водночас і філософської) характеристики свідомості і почуттєвої сфери народу, певних його верств і окремої особи.

Певні визначальні світоглядні і почуттєві риси ста­новлять внутрішню духовну сутність українців як ок­ремої нації, окремого народу, що помітно відрізняється від інших (навіть близькоспоріднених — російського, білоруського) народів. Ментальність народу як особли­вий зміст колективної свідомості виявляється в кож­ній окремій особі, її ідеології, моралі, поведінці, в сприйманні нею себе та оточення. Наприклад, у словах Т. Шевченка —

Я так її, я так люблю Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю! —

виявляється почуття любові справжнього патріота до своєї батьківщини. Ці поетичні рядки сприймаються як ментальні, здатні пробудити національну свідомість, іс­торичну пам’ять українців.

Вільнолюбно й лірично, загострено й ніжно поєднані почуття любові і ненависті, прихильності й зневаги, інші контрасти в поетичних рядках О. Олеся:

Для всіх ти мертва і смішна,

Для всіх ти бідна і нещасна,

Моя Україна прекрасна,

Пісень і волі сторона.

Синонімічні терміни «ментальність» і «менталітет» найчастіше стосуються таких величних за своїм зміс­том назв-понять, як Україна, українці, батько, мати, брат, сестра, гетьман, козак, тризуб та ін.

Українська ментальність — категорія історична. Її основна сутність упродовж століть НЄ ЗМІНЮЄТЬСЯ; У ментальності сконцентровується очевидна спільність нашого народу в сприйманні світу, всього сущого в ньому і в самих українцях. На визначення типово на­ціональних, водночас і ментальних, рис українців на­трапляємо в багатьох наукових працях, художніх тек­стах, напр.: Це не хлопи, а войовники, страшні самому цісареві оттоманському, — відповів київський латин­ський єпископ; …свідомість національної окремішнос- ті, цінування волі та індивідуального розвитку. По­шана до громадського авторитету, лицарськість, глибока культурність; Українці над усе люблять сво­боду; В українському громадянстві завжди були живі прагнення незалежності; Українське життя має свій окремий стиль, спертий на високу народну культуру (І. Крип’якевич); …великий розвиток і таланови­тість соціальних низів, — почування любові до рідної землі, до отчизни (М. Грушевський); …музикальність українців, краса церковних співів (Н. Полонська-Васи- ленко), а також: Говорячи про ментальність українця, ми відзначаємо його анархічну суть, фатальне нерозу-

міння ролі національної єдності, повне неузгодження особистих інтересів з інтересами держави (В. Берес- тюк та ін.).

Українцям властиві сентименталізм, чутливість і лі­ризм, український гумор, артистизм, легка запальність; людяність, велика життєздатність, талановитість тощо. Ці якості характеризують український етнос, народ, на­цію тільки в основному і в різних (світосприймальному, філософському, соціопсихічному, історичному, гносео­логічному) вимірах. Кожному народові притаманна своя, індивідуально-неповторна ментальність і мовні за­соби її вияву.

^Використання в усному й писемному мовленні фортщ_ І елементів, сповнених української ментальності, має бути стилістично вмотивоване, функціонально доречне і ттіпттппяттконяттр іггчіцротніст комунікативній МЄТ1.