| Речення є інваріантною одиницею щодо мовленнєвих інтерпретацій класного сигніфіката. При аналізі реченнєвої моделі слід виходити з визначення її місця в загальній реченнєвій парадигмі та дериваційному ряді, корелятивності з ядерними елементарними синтаксичними одиницями.
Аналіз валентних значень дієслова ґрунтується на врахуванні системних можливостей дієслівних лексем сполучатися з відповідною кількістю аргументів, передбачених семантичною структурою відповідної лексеми. Залежно від виконуваної функції виділяють трьох учасників комунікативного акту і зображуваної реченням ситуації. Кожен З учасників у такій ієрархії має власний номер і свою специфіку: «… перший актант» (ргігле асіапї), «другий актант» (зесопгі асіапі) і «третій актант» (тіегз асїапі). Із семантичного погляду «першим учасником» є той, хто здійснює дію (традиційно підмет), «другий учасник» інтерпретується як той, що відчуває на собі дію (додаток). Л. Теньєр зазначає, що традиційне семантичне протиставлення «підмет — додаток» при структурному аналізі знімається і перетворюється у просте розрізнення (зітріе гііїїегепсе) між першим і другим учасником, яке подекуди не завжди можна послідовно встановити (пор.: Петро б’є Івана — > Іван б’є Петра —> Петро з Іваном б’ються —> Іван з Петром б’ються —> Петро з Іваном б’ється -> Іван з Петром б’ється), оскільки воно безпосередньо пов’язане з планом актуалізованості/неактуалізованості інформації [Теньєр 1988]. За такої умови підмет втрачає своє протиставлення іншим членам речення як головний член речення і здобуває семантичне окреслення серед інших поширювачів дієслівної семантики за рівнем і ступенем його семантичного навантаження в межах відповідної ситуації. «Третім» учасником є той, на користь або на шкоду якого відбувається певна дія (додаток). Співвідношення між учасниками певної дії може змінюватися у структурному плані: при трансформації актива в пасив «перший учасник» активної конструкції стає «другим учасником» пасивної конструкції. Семантична значущість «третього учасника» полягає в тому, що у загальному плані він легко співвідноситься з тим компонентом, якому адресовано певний процес (Принесу я подарунок матері). Число таких «учасників» у вербальній фразі завжди обмежене, піддається точному вираженню й обліку. Ці властивості реченнєвої організації, реалізованої в трьох учасниках, є ґрунтом теорії валентності Л. Тень- єра [Теньєр 1988]. Окремі лінгвісти доводять до шести максимальну |
| 250 |
| Морфологія |
| кількість дієслівних аргументів, і тоді ГК валентності є шестикомпо- нентною89 (пор.: [Вихованець 1988; Возний 1981]). |