Незважаючи на всі перешкоди, які виникали на шляху розвитку української мови,
вона їх успішно долала й долає, тому що спирається на розвиток традицій україн­
ського народу, його багатогранної культури. Отже, у відродженій державі, яка обирає
власний шлях у майбуття, є всі можливості для подолання суперечностей у сучасній
мовній ситуації.
О. Тараненко зазначає, що в міркуваннях про спонукальні мотиви масового пере­
ходу неукраїномовних мас населення на спілкування українською мовою звичайно
____________________ СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА______________ ___
14 Мова і мовознавство
можливі такі стимули, як: а) прищеплення любові до української мови; б) підвищеної
престижності; в) усвідомлення мовцями доцільності володіння й користування нею.
Основним мотивом переходу різних груп населення на спілкування українською
мовою є, з одного боку, мовна політика держави, з іншого – дедалі повніше усвідом­
лення ними незворотності цього процесу. Зразком у цьому мас бути мовна поведінка
працівників органів державної влади та державних установ і організацій, які дирек­
тивно зобов’язані використовувати державну українську мову.
Українська мова є об’єктивною умовою державності і важливим чинником су­
спільної стабільності. За словами мовознавця В. Жайворонка, мова як суспільний
продукт – це національний організм. Активна позиція мовців (і передусім видатних
представників тієї чи тієї епохи) ставить проблему взаємодії між мовою і мовцями. На
певному історичному проміжку мовна особистість формується й розвивається відпо­
відно до стану розвитку суспільства.
Розглядаючи проблему доцільного використання державної української мови у
незалежній Україні, мусимо зважати на проблему дерусифікації країни, оскільки три­
валий час функції української мови штучно обмежувалися, що принижувало її прес­
тижність. Тому, як справедливо зазначає О. Ткаченко, переважна частина навіть
свідомих українців, не говорячи про несвідомих, у своїй обізнаності стосовно укра­
їнської культури загалом ще живуть і живляться уявленнями радянського періоду, де
українську культуру подавали у надзвичайно «процідженому» вигляді. З неї випадали
українські письменники П. Куліш, В. Винниченко, М. Хвильовий, О. Ольжич, О. Те-
ліга, а також літературознавчі і філософські праці М. Грушевського, Д. Дорошенка,
І. Огієнка та багатьох інших, яким чіпляли ярлик «націоналіста».
Вадою української культури є не тільки те, чого вона ще не має, а й те, що вона ще
не досить розкрила світові, а найголовніше своєму народові, уже наявне
(О. Ткаченко).
Мовний обов’язок кожного громадянина України – оберігати й розвивати дер­
жавну українську мову, яка репрезентує нашу країну у світі як самодостатню державу
та український народ, що має давні писемні традиції й високу культуру.