На синтаксичному рівні предикат є організуючим центром речення, що відкриває певну кількість синтаксичних позицій, прогнозуючи при цьому характер їх функцій. За Л. Теньєром, речення постає як багато­рівнева ієрархічна побудова, у центрі якої перебуває дієслово, а на периферії — множинність підпорядкованих один одному граматичних елементів. Усередині речення вирізняються структурні єдності, ядром яких може виступати іменник, прикметник або прислівник. Такі вуз­ли прийнято називати субстантивними, ад’єктивними й адвербіальни­ми, об’єднуючим началом яких є дієслівний центр, що в комплексі з іншими вузлами становить єдине семантичне ціле. Дієслівний вузол утворюють аргументи, що різняться своїми функціями : перший аргу­мент дорівнює переважно суб’єкту, другий — прямому об’єкту, тре­тій — непрямому об’єкту.

У семантичному плані перший аргумент є діючою особою або пред­метом, другий — предметом або особою, що підлягає дії, впливу, а тетій — особою, на користь або на шкоду якій здійснюється дія [Тень- єр 1988, с. 107-108]. Цим Л. Теньєр і обмежує зв’язок синтаксичного рівня речення (формального, власне-синтаксичного) із семантичним (власне-семантичним). Названа синтаксична структура речення репре­зентується в термінах класів слів, і в ній чітко визначається синтак­сична функція кожного аргумента.

Л. Теньєр вирізняє також зв’язки між логіко-семантичною і влас- не-синтаксичною структурами речення. Послідовніше ці зв’язки ви­значені й розкриті Л. Вейсгербером [\Уеіз£егЬег 1962, 8. 345], який підкреслює, що синтаксична валентність детермінована тим семантич­ним пластом, до якого входить дієслово, тобто на валентну перспекти­ву дієслова впливає система семантико-парадигматичних зв’язків дієслівної лексеми.

Частиномовні граматичні властивості дієслова визначають лекси- ко-граматичні властивості слів, що залежать від нього, дієслово про­грамує позиційну модель речення [Ломтев1958, с. 45]. Позиція являє собою елементарну ланку в позиційній структурі речення. Виступаючи в ролі предикатора певної логіко-семантичної структури, дієслово про­грамує в кожному зі своїх значень таку позиційну семантико-синтак- сичну структуру, яка за кількістю аргументів та їх семантикою коре­лює з експлікованою ним логіко-семантичною структурою. Л. Теньєр, Т. П. Ломтєв розглядають синтаксичну структуру, що утворюється дієсловом, як одиницю мови. «Позиційна модель речення є готовою

1982,    с. 190]. Валентність у такому випадку є властивістю віртуально­го знака і детермінована наявним у ньому когнітивним і семантичним смислом.

Валентна перспектива тієї чи іншої віртуальної лексеми виступає її конструктивною рисою і визначає її місце в семантико-парадигматич- них зв’язках з іншими лексемами, її конкретна реалізація зумовлюєть­ся комплексом ситуативно-прагматичних, комбінаторних завдань та умов. Подібної думки дотримується О. Єсперсен, який стверджує, що при утворенні речення мовець спирається на певний зразок, певну мо­дель. Незалежно від того, які він слова при цьому добирає, він будує речення затим чи іншим системним зразком [Есперсен 1958, с. 17]. Усі модифікації певного зразка співвідносяться з ним як часткове із за­гальним і є щодо нього варіантними.

Таким чином, синтаксична структура виступає у двох найсуттєві­ших аспектах: 1) вона презентується в класах слів; 2) кожен клас слів займає певні позиції і виконує синтаксичні функції суб’єкта, об’єкта, обставини. Значення виявляються лише в процесі типових відношень, у які слова вступають у реченні, тому й запропонована Л. Теньєром структура постає найприйнятнішою [Теньєр 1988]. Якраз вона найкра­ще корелює з релятивним судженням, найповніше відбиваючи власне- синтаксичну семантику і співвідносячись зі смисловою структурою ре­чення, хоча не вичерпує всієї гами цих зв’язків, залишаючи поза ува­гою цілу низку валентних реалізацій.

Першочергова роль у реалізації валентної перспективи дієслова на­лежить логіко-семантичній або смисловій структурі речення, тому й, розглядаючи взаємодію валентності дієслова із синтаксичною структу­рою речення, необхідно враховувати специфіку структурування об’єк­тивної дійсності. Те саме предикатне слово може бути ядром різних синтаксичних структур (пор.: Дівчина вишиває (предикат стану) і Дівчи­на вишиває рушник (предикат дії)). У першому випадку суб’єкт є екс- перієнсивом, а в другому — агентивом. Крім того, в основі другого речення є ще один аргумент — об’єктив, семантична значущість якого мотивована пропозиційною структурою і самим значенням дієслова. Між двома названими моделями речення наявні трансформаційні відно­шення, оскільки первинно дієслово вишивати позначає процес, дію, у реалізацію якої включений об’єкт дії. У сучасній українській мові дієслова типу вишивати, читати, бачити є омонімічними щодо одно­валентності/двовалентності, і відповідно обидва різновиди речення