| Категоріальні значення валентності дієслова є граматичними (класифікаційними), їх можна розглядати у двох площинах: власне-се- мантичній і формально-синтаксичній. Перша з них відбиває здатність предикатного слова (єдиного носія валентності) прогнозувати кількість партнерів та їх якісний стан, тобто виключає можливість реалізації незаповнених позицій іншими партнерами. Визначальними при відборі контекстних партнерів є семантичні ознаки сумісності/несумісності поєднуваних (семантично головного і семантично підпорядкованого) елементів (у лінгвістичному плані), які, у свою чергу, мотивовані позамовними реаліями. Через усю систему мови проходить опозиція |
| РОЗДІЛ V. Особливості міжрівневої граматичної категорії… 257 |
| її ктивності/інактивності, своєрідно відбиваючись у кожній частині мови. И іменників це диференціація на граматичному рівні назв істот і назв неістот, серед дієслів — валентне прогнозування об’єктної позиції, що передбачає активність здійснюваної суб’єктом дії. Валентні гнізда озна- кових слів, у цьому випадку дієслів, які є генетично первинними носіями валентності, заповнюються відповідними змінними (у типових випадках це власне-іменники, тобто непредикатні слова — назви конкретних предметів, аргументи), що є складовими величинами певних семантичних класів (суб’єкт дії, суб’єкт стану, об’єкт дії, знаряддя дії, її інструмент, адресат, місце дії — вихідний і кінцевий пункт та ін.). Так, дієслово відправляти прогнозує в ролі суб’єкта дії людину, у ролі об’єкта — неістоту (конкретний предмет) або істоту, у ролі адресата — істоту, знаряддя — неістоту (знаряддя дії) або людину, а в ролі локативів вихідного пункту руху і кінцевого пункту руху — просторові поняття. Названі позиції вичерпують валентний потенціал дієслова, усі можливі модифікації дії (причинові, темпоральні, цільові, ступеня, якості) є валентно непрогнозованими і валентно незв’язаними. На- I нність їх у структурі речення свідчить про його семантичну складність, і семантико-синтаксичну значущість таких компонентів слід визначати з урахуванням їхньої залежності від предикативного центру. Наприклад, у реченні На прохання дружини я відправив поштою бандероль матері з міста до її села компонент на прохання (детермінант) одночасно залежить від підмета і присудка і є конденсатором окремого речення (дружина попросила мене; коли дружина попросила; тому що дружина попросила; як тільки дружина попросила; бо дружина попросила). Отже, семантична валентність завжди суворо регламентована і регульована семантичною сумісністю/несумісністю дієслова і відповідного актанта, комплексом синтагматичних сем дієслова, що формують предикатну структуру речення.
Власне-семантична валентність у системі мови найпослідовніше репрезентована дієсловом, яке трансформує її у похідні іменники (відправлення ->чого?->чим?->кому?->куди?->звідк и?; втрачається тільки лівобічна валентність (перший актант — суб’єкт)) пбо транспонує в інші частини мови (прикметники) в результаті виконання ними неспеціалізованих синтаксичних функцій. Семантично визначені валентні гнізда дієслова заповнюються відповідними іменниковими формами, які характеризуються спеціалізованістю виконуваних функцій. Відмінкові форми заповнюють позиції підмета або керованого другорядного члена речення — у цьому й полягає формаль- по-синтаксичний характер валентності. Дієслово й іменник як класи слів протиставлені один одному щодо валентної прогнозованості: дієслово характеризується активною валентністю, передбачаючи реалізацію валентних гнізд відповідними аргументами; іменникам (конкретним) властива підпорядкована або папі вна валентність, що полягає у здатності певного іменника сполучуватися з відповідним дієсловом, покривати ту чи іншу синтагматичну ссму (пор.: семантично необов’язкову і формально передбачувану ва- П ‘Тесрепміа грамапжа” |
| 258 |
| Морфологія |
| лентність у моделі «атрибутивне слово + іменник», у якій іменник визначає всі категоріальні ознаки узгоджувального компонента).
Дієслівна валентність відіграє також значну роль в ускладненні простих речень у семантичному плані, дериваційних процесах. Редукція дієслова (посесивного предиката) як організатора предикативної одиниці зумовлює витворення вторинних словосполучень типу шапка батька, зошит учителя, хата матері, ведмежа шкура, заячі губи, у яких репрезентована «сполучуваність опорних іменників — назв предметів із залежними іменниками — назвами предметів або опорних іменників предикатного значення із залежними прикметниками, похідними від іменників конкретного значення» [Вихованець 1987, с. 43]. Таким залежним компонентом у словосполученні може бути й іменник — назва істоти (книга викладача, стипендія студента). Транспозиція дієслівних валентностей спостерігаєтеся у випадку функціонування прикметника у предикативній функції94 (Дівчина була щасливою + Дівчина крокувала вулицями міста = Щаслива дівчина крокувала вулицями міста). Дієслівна валентність охоплює всі потенційні аргументи-актанти, передбачені семною структурою слова й умовами сполучуваності з контекстними реалізаторами, і визначає умови реалізації субстанціальності відмінковими формами, виражаючись опосередковано через них. Відмінкові показники виступають діагностичними показниками ГЗ валентності дієслова. Вона буває двох напрямів — лівобічною (суб’єкт) і правобічною (об’єкт, адресат, інструменталь та ін.). |