Звуки мови за своєю природою, за способом творення і за своїм призначенням –
досить складні одиниці.
У природі ми чуємо безліч звуків (шум трави, шелест дерев, гуркіт, спів, свист,
рев, стукіт різних фізичних явищ). Звуки, позбавлені будь-якого значення, нази­
ваються порожніми (пустими), або звуками фізичних явищ.
Не всі звуки, які вимовляє людина, є звуками мови. Людина може створювати
багато звучань (крик, свист, кашляння, икання, сопіння і под.), але для спілкування
мають значення лише ті звуки і звукосполуки, що служать для утворення морфем і
слів.
Звуки людина чує, сприймає органом слуху, тому у шкиьнаиу мовознавстві звук
характеризується як слухове відчуття, що викликається механічними коливаннями.
У фізиці – звук трактується як поширювані в пружних тілах (твердих, рідких і газопо­
дібних) механічні коливання. У музиці визначається як тон певної висоти і сили. У лін-
41 -пі гтм/і,: іг це членороздільний елемент людської мови, утворений за ДОПОМОГОЮ
органа мовлення Звуки – цс матеріальна оболонка слів. Наша мова звукова, члено-
роиїльна
Крім того, у яінгвісппіі звуки одночасно характеризуються:
• як явище фізичне, або фізичний аспект звука – його звучання, акустика, бо
виникають у результаті коливань повітря і розрізняються за висотою, довготою,
силою, тембром:
• як явище анатомо-артикуляційне, тобто фізіологічний аспект, оскільки вони
утворюються органами мовленнєвого апарату людини за участю центральної
нервової системи:
• як явище функціональне, або лінгвістичний аспект – функція звуків у мові, бо
звуки створюють матеріальну оболонку слів, служать для їх утворення, роз­
пізнавання. вказують на відмінності в значенні слів і їх форм.
Хоч усі три аспекти вивчення звуків представлені в шкільному мовознавстві, але
чіткого розмежування їх немає. Вони вивчаються в єдності, що забезпечує засвоєння
учнями акустично-фізіологічних і функціональних ознак звуків як цілісного явища.