Тембром зазвичай називають індивідуальну особливість звука (якість), яка визна­
чається характером обертонів, що нашаровуються на основний тон. Уявіть струну, що
коливається. З одного боку, вона коливається вся, що дає основний тон її звучання,
з другого – коливаються її частини, у результаті чого виникають додаткові тони, або
обертони. У сукупності обертони сприймаються як те чи інше забарвлення звука, або
тембр.
Отже, струна чи будь-яке інше тіло здійснюють складні коливання, утворюючи
різні звуки зі своїм особливим набором обертонів. Частота обертонів, або гармонік,
завжди вища від частоти основного тону, а сила (інтенсивність) слабша віл частоти.
Людські голосові зв’язки – це своєрідні струни, що здійснюють складні коливан­
ня. За тембром ми визначаємо голоси друзів і близьких, дітей і дорослих, чоловіків і
жінок, носіїв мови та іноземців, а також представників тих чи інших говірок певних
регіонів.
Співвідношення основного тону може змінюватися в резонаторі. Резонатором
може бути порожня кімната, корпус гітари, труба органа та ін., що є тілом, яке
наділене певною формою, об’ємом і характеризується наявною частотою.
Під час взаємодії джерела звука з резонатором виникає новий звук з іншою струк­
турою. Резонатор підсилює одні гармоніки, які близькі до його частоти, і приглушує
інші. У результаті посилення однієї з гармонік спектр набуває формантної структури й
нової якості. Спектр звука – це сукупність однорідних, але відмінних його акус­
тичних ознак. Одна з гармонік порівняно з основним тоном виявляє найбільш інтен­
сивно форманту звука. З характеристикою форманти і пов’язана нова якість звука,
його тембр.
Якщо в музиці або віршах немилозвучно поєднуються звуки, тоді таке поєднання
болісно вражає слух. У лінгвістиці немилозвучне сполучення звуків називається
какофонією.
Поняття тембр трактується в мовознавстві по-різному.
1. Тембр – це індивідуальне забарвлення звука, що виникає внаслідок накладання
на основний тон додаткових тонів, створюваних у надгортанних порожнинах
(.Н. Тоцька).
2. Тембр є основною акустичною ознакою кожного окремого звука мови, який несе
інформацію про те, як твориться певний звук, що його чує слухач (/. Ющук).
3. Особливо важливим для звуків людської мови є тембр (від фр. timbre – «дзві­
ночок») – звукове забарвлення. Тембр виникає внаслідок накладання на основний тон
додаткових тонів, які є вищими від основного. Такі тони, що є вищі за основний, нази­
ваються обертонами (від нім. ober – «верхній», «вищий»). Якщо основний тон до­
рівнює 100 герцам, то виникають обертони в 200,300,400 герців (За М. Кочерганам).