Дієслова дії, або активні дієслова, у силу реалізації своєї продовженої семи передбачають наявність другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого аргумента. Найрегулярнішим у валентному плані є другий ;фгумент, що репрезентується формою знах. в. (акузатива), яка є спеціалізованою формою сильнокерованого другорядного члена речення. Особливо повно ця регулярність виявляється у дієслів із продовженою гемою об’єкта типу виконати вправу; віднайти товариша; засіяти поле; звести будівлю; надати допомогу; надіслати привітання; обмолотити зерно; перекласти текст; перечекати зливу; підняти вантаж; продати товар; оформляти положення; укласти договір, яку .шцовнює спеціалізована форма знах. в. іменника: думати про щастя, надіятися на удачу, сподіватися на приїзд. їх особливістю є заповнення об’єктної валентності акузативом предикатного іменника, що сам Ііепрезентує пропозицію. Речення з такими дієсловами та їх акузати- ініми є семантично складними структурами, наприклад: Микола залишився нарешті сам і тепер сподівався лише на те, що всі повернуться не скоро (Микола сподівався лише на те— семантично просте речення, але анафоричне слово те виступає замінником цілої пропозиції) і Микола сподівався на швидкий приїзд товариша // Микола сподівався на те, що товариш скоро приїде.
У валентній ієрархії об’єктна позиція вважається другим аргументом дієслова незалежно від морфологічного вираження. Первинною і спеціалізованою формою реалізації об’єктної валентності є форма аку- |
<> |
260 |
Морфологія |
затива, яка в похідних структурах може замінюватись: Вмивають руки ніжні свою дитину (Филипович, 1989, с. 101) // / вже ніколи мої ноги не вмиють роси осоки. І упаде мій спів стрункий На прехрещені дороги… (Фальківський, 1989, с. 129); Хай дружби непоганої крило Гірке від тебе відганяє зло… (Рильський, 1976, с. 137); …Тобі віддам ту вишукану казку, — тоді ти — владар таємниць (Чумак, 1991, с. 94) // Не відганяй нікого від струмка щастя, бо сам нещасним станеш (Українські прислів’я та присказки, 1976, с. 101); Остап брів межею, переплітав буркун ноги, об коліна бився горошок, полин (Гордієнко, 1959, т. 1, с. 231)//Не переплітай океану людського життя хитросплетіннями, бо самїх розплутуватимеш [Загребельний, 1983, с. 401]. Заперечення первинно акузативного дієслова (вживання з часткою не) зумовлює заповнення валентного гнізда об’єкта формою род. в. (генетивом), яка зрідка може варіюватись — допускається взає- мозаміна форми род. і знах. об’єкта (пор.: [Сучасна 1969, с. 333]), наприклад: Сьогодні це не влаштовувало письменницю, і вона хотіла знову засісти за рукопис ще до початку осені (Літературна Україна. — 1988. — 15 вересня) і Застарілі організаційні форми стали тісними, вони вже не влаштовували письменниць (Радянське літературознавство. — 1967. — № 3. — С. 4); Соломія не одривала очей від берега, бо там покинув я рідний край (Гірник, 1953, с. 85). Регулярною в таких конструкціях є форма род. об’єкта.
Акузативна валентність безприйменникового типу цікава також тим, що похідні дієслова на -ся протиставляються твірним як носії пасивної семантики. Похідні лексеми торкаються напрямів синтаксичної валентності. Відмінність між конструкціями типу Дівчата співають пісню і Пісня співається дівчатами міститься не лише в різних лекси- ко-граматичних потенціалах дієслів, а й у різній їх синтаксичній струк- туралізації: в активній конструкції підмет має значення суб’єкта дії (процесу, стану), а додаток (прямий, об’єкт дії) — значення об’єкта; у пасивних структурах, навпаки, підмет має значення об’єктного суб’єкта, а додаток (орудний) — значення інструментального суб’єкта. Останнє зумовлює зміну інформативного плану і свідчить про відмінну семантику твірного і похідного дієслова-предиката, тобто співвідношення активності/пасивності ґрунтується на лексичній деривації. ГК валентності охоплює і явища словотвору, відбиваючи відмінні типи відношень між предметами об’єктивного світу. Акузативні дієслова як мінімум двовалентні і репрезентують відношення між предметами реальної (або фантазованої) дійності. їх основний зміст полягає у відображенні суб’єктно-об’єктних — діяльнісних — відношень. Суб’єкт, як уже зазначалось, це джерело дії (у семантичному плані), джерело відношень, те, що зумовлює дію, процес або стан; об’єкт (також у семантичному плані) — предмет, на який поширюється або орієнтується дія, або предмет, з яким пов’язані процес або стан. Номінативно-акузативна валентність (суб’єктно-об’єктні відношення) охоплює цілий ряд різновидів, серед яких домінуючим є заповнення номінативної валентності номінацією особи, акузативної — назвою |
РОЗДІЛ V. Особливості міжрівневої граматичної категорії. |
261 |
матеріального або ідеального предмета, що охоплюється діяльністю людини.
У семантичному плані розрізняються такі типи суб’єктно-об’єктних підношень: 1) трансформативні — суб’єкт змінює стан або місце розташування об’єкта {змінювати план, кидати якір, розірвати листа); 2) креативні — суб’єкт створює, відтворює або знищує об’єкт (виробляти товари, будувати хату, проспівати пісню, знищувати документи, убивати тигра); 3) адресативні — суб’єкт звертається до об’єкта (вітати батька, поздоровляти товариша, покликати дівчину, позвати друзів); 4) фактивні — суб’єкт впливає на волю, почуття, розум об’єкта (просити батька, заспокоювати товариша, примушувати учнів, змушувати товаришів, порадити книгу = порадити книгу подрузі); б) перцептивні — суб’єкт сприймає об’єкт органами чуттів (чути пісню, бачити друга, відчувати холод, сприймати матеріал, смакувати страву); 6) когнітивні — суб’єкт пізнає об’єкт у результаті мисленнєвої діяльності (аналізувати явища, вивчати історію, систематизувати факти, читати текст); 1) емотивні — суб’єкт відчуває певне почуття до об’єкта (любити вітчизну, кохати дівчину, довіряти людині, поважа ти колегу); 8) інструментальні — суб’єкт використовує об’єкт (застосо- пувати ліки, вживати овочі); 9) привативні — суб’єкт відчуває потребу в об’єкті (потребувати грошей, відчувати скруту). Номінативну позицію суб’єкта можуть заповнювати: а) назви осіб: (‘/пальні електроди розтоплювались, коротшали. Сахно змінював їх мало не одним рухом (Собко, 1952, с. 87); Я знищую (у думках) жалюгідні халупи і замінююїх невисокими гарними будинками (Довженко, 1990, с. 201); б) назви стихійних сил природи (землетруси, пожежі), що здійснюють руйнівні дії або використовувані людиною у творчих цілях: Вітер кучерявив одинокі тополі, нагадував про перші осінні дні (Підмогильний, 1989, с. 56); В одну мить вода прорвала велику греблю і кинулась на зелені луки, перетворюючи їх в суцільну суміш землі і води (Бондарчук, 1974, с. 56); в) назви різноманітних технічних приладів, які замінюють або доповнюють труд людини. Якщо П8ва такого механізму займає позицію підмета, то людина, що керує ти ким механізмом або контролює його роботу, відступає на другий Вдав або зовсім випадає з поля уваги учасників пізнавального повідом- лсміня: Новий робот швидко упаковував посуд і клав на спеціальні щити, які краном вантажилися на машини (Радянська Україна. — 1987. — 23 серпня); Трактор виважував все більші брили землі, не
|
262 |
Морфологія |
села скошував все нових бійців (Вернигора, 1983, с. 56); г) назви різноманітних обставин і ситуацій, що впливають на життя людини: щастя або невдача, спека або холод, злиденність або добробут і т. д., що самі презентують пропозиції [Арутюнова 1976, с. 341-351]. Наприклад: Холод пройняв її від голови аж до ніг, і вона сама не знає — кому і чого уклонилася (Мирний, 1954, т. З, с. 49); А громак вже йде вниз, все вниз… холод проймає душу, на лобі піт виступає (Мирний, 1949, т. 1, с. 289); Не раз вже потай заплітали Нам злидні терен до вінків (Чернявський, 1959, с. 173); Родинні нещастя (мати осліпла, а батько втратив посади і настала біда) зробили мене ще більше серйозним (Коцюбинський, 1956, т. З, с. 281); Яринка сиділа на невисокій скрині
з інструментом і дивилася на сонце. Нервова лихоманка струшувала всеїї тіло (Собко, 1950, с. 126); Хвороба нікого не красить (Українські прислів’я та приказки, 1976, с. 86). Людина тут виступає як об’єкт впливу власних почуттів і думок (див.: [Вгіпктапп 1962, 8. 224]), валентні потенціали таких дієслів опосередковані відповідними структурами із семантикою «мати здібність», «бути здібним відчувати». Номінативно-акузативні дієслівні лексеми вирізняються серед усього складу дієслів найтіснішим зв’язком об’єкта з діяльністю суб’єкта і потенціалом власної пасивізації, витворенням пасивних елементів типу співаний, єднаний, їдений, ношений, писаний, учений (співати, єднати, їсти, носити, писати, учити). Похідні пасивні дієприкметники неоднакові за своїм валентним потенціалом і семантикою. Серед них зустрічаються форми, головним значенням яких є актуалізація результату певної дії (часто такого типу конструкції кваліфікуються як результативні): Велика хата пофарбована синім, по стінах картки друковані, яскраві малюнки (Леся Українка, 1954, т. 4, с. 220); В чарку вогнисту з перехиленої пляшки сипалось фіалково-гаряче та сріблясто-зелене вино (Тичина, 1991, с. 105); — Чого причепилися до жінки? — втручається Панько. — Така вона перехвильована, хіба розуміє, що каже (Яновський, 1954, т. 1, с. 182); Вона молодо підбігла до сина, і незчувся малий Цибар, як був зацілований в щоки та очі (Збанацький, 1955, с. 49), або її стативності: Так і помер [дід] у тих рудниках, прикований до тачки під землею (Кучер, 1960, с. 228); Син загинув у лісі, придушений деревом (Коцюбинський, 1955, т. 2, с. 315); Я підійшов до машини, дуже зацікавлений появою тут своєї аспірантки (Гримайло, 1956, с. 159); На одних дверях був намальований вусатий і чубатий запорожець, котрий танцював козачка… — сцена, може, прямо перенесена маляром з Братського плацу, де колись гуляли запорожці (Нечуй-Левицький, 1956, т. 1, с. 349). У результативних і стативних конструкціях репрезентується відмінна семантична валентність дієслівної лексеми, яка не дорівнює своїй вихідній моделі ні за структуруючим фактором, ні за ієрархічно-се- мантичною побудовою. На денотативному рівні «первинна» ситуація якісно трансформується (а не просто звужується або розширюється, що можна спостерігати при варіативній мовленнєвій реалізації валентних гнізд дієслівних лексем), перетворюючись на іншу, яка вини |
Розділ V. Особливості міжрівневої граматичної категорії. |
263 |
кає лише як результат розгортання першої (Майстри фарбували хату голубою фарбою — > Дофарбована голубою фарбою хата стояла біля лісу), не існуючи поза нею. З результативністю корелює така дія, що в процесі свого перебігу може певним чином якісно видозмінюватись, досягаючи своєї природної межі, і потім перетворюватись із дії в стан або властивість одного з учасників, втрачаючи експліцитну лівобічну иалентність. Відношення між значеннями вокабули (первинної і похідної результативної конструкції) надзвичайно складні. їх не можна знести до простої суми значень твірної та похідної конструкцій або до їх різниці. Для них властива лише загальна концептуальна площина, яка тлумачиться по-різному і з погляду значення імпліцитної аспек- туальності (у першому випадку — дія, у другому — результат дії (результатне) або стан (статив) (див.: [Долинина 1989; Есперсен 1958; Кац- мельсон 1987])), і з погляду обсягу ситуації (у першому випадку дією охоплений об’єкт і суб’єкт, у другому — лише результат первинної дії
і презентована одна особа), і з погляду перетину ситуацій — вони не накладаються, хоча б частково, одна на одну (пор. конструкції з каузативним значенням), а йдуть одна за одною. Це два етапи (різні етапи) одного макропроцесу. Без здійснення попередньої первинної дії неможлива результативна ситуація. Номінативно-акузативні дієслова із семантичного погляду являють собою неодновимірну площину, тому що одні з них є двовалентними (Як я люблю тебе, мій рідний краю. Як я люблю красу твою, твій люд (Франко, 1954, т. 13, с. 324); Сподіваюсь, що Ви вирішите це. питання до свого приїзду до Чернігова (Коцюбинський, 1956, т. З, с. 437); Соломія обійшла стіл і сіла на лаві проти Романа (Нечуй-Левицький, 1977, т. 2, с. 211)), інші — тривалентними: Вона [Марія] із своєю бригадою виловлювала в морі стільки риби, що Ті вистачало, щоб виконувати державні плани, відправляти її в подарунок і роздавати на подарунок дітям (Кучер, 1961, с. 125); Подяка, яку ми отримали з Олександром Васильовичем від особового складу корабля, статутом пе передбачена і її нікуди не впишуть (Логвиненко, 1961, с. 197); За- раз-таки назвала мене жінка кримінальником: через те, що обстрижений (Мартович, 1954, с. 206); Маруся повзла, повзла на колінях до лісу, оглушена, роздавлена, без серця в грудях. І повзла, і падала, і різала руки, лице гострими травами, і повзла, і повзла… (Хоткевич, 1966, т. 2,с. 220); Приїздив Шаляпін… Весь час він то розказував (дуже гарно, художньо говорив), то знайомив нас з новою оперою «Хованщина» (Коцюбинський, 1955, 2, с. 425); чотиривалентними: Майка іноді відбивала молотком від якоїсь скелі шматочок каменю і ховала собі в рюкзак (Донченко, 1958, с. 150); Однією рукою я відколюю зразки породи від гранітної скелі молотком й уважно розглядаю їх, наче жива історія проходить переді мною (Радянська Україна. — 1990. — 4 вересня); п’ятивалентними: Іноді і сам [Андріяка] падав замертво, оглушений шворнем, так що приносили його друзі потім старій Анд- ріячисі в рядні з поля до маленької хати (Гончар, 1952, с. 17); 3 великим тремтінням душі несе Василь квіти з глибокої річкової улогови |
264 |
Морфологія |
ни своїй Настусі до її кімнати (Бондарчук, 1974, с. 84). Різниця валентного потенціалу номінативно-акузативних дієслів виявляється і в їх опозитивних пасивних лексемах, у яких спостерігається поступове «розмивання» семантичних компонентів дії, унаслідок чого такі дієслова дії транспонуються на периферію, пор.: Робітники будують будинок -> Будинок будується (втрачається сема активності). Позиція контрсуб’єкта в мовленнєвій комунікації є необов’язковою, хоча ва- лентнісно вона є прогнозованою. |