Засоби орфографії не повністю передають вимову окремих звуків. Більше того, не
кожен звук має відповідник у вигляді окремої графеми.
Для фіксації реального звукового складу слів використовують спеціальну систему
знаків, основний принцип якої полягає в тому, що кожному звукові відповідає тільки
за ним закріплений графічний знак.
Для транскрипції в українському мовознавстві звичайно використовуються літери
українського алфавіту та додаткові (діакритичні) знаки. Ця система літер разом з
додатковими знаками називається фонетичним алфавітом. До фонетичного алфа­
віту не входять літери я, ю, є. ї, щ, ь. Натомість у ньому використовуються й деякі
додаткові літери: []], [у] тощо.
Запис усного мовлення за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового
принципу називається фонетичною транскрипцією (лат. ігатсгірНо – перепису*
вання).
Часто у фонетичних транскрипціях використовують латинський алфавіт із си­
стемою додаткових знаків, проте існують і фонетичні транскрипції на базі алфавітів
окремих мов або кількох мов.
З науковою метою використовують систему транскрипції на основі латинського
алфавіту, прийняту Міжнародною фонетичною асоціацією і вперше опубліковану
у 1908 р.
Транслітерація – це якомога точніше передавання переважно власних назв однієї
мови графічними засобами іншої. Транслітерація в наш час набула особливо важли*
вого значення у зв’язку з активізацією міжнародних офіційних та особистих кон­
тактів. Труднощі транслітерації полягають у тому, що, по-перше, фонологічні системи
різних мов не відповідають одна одній, і, по-друге, у кожній мові своя графіка, свої
правила читання окремих букв і буквосполучень.
Транслітерація завжди великою мірою умовна й приблизна.
Транслітерацію використовують головним чином у міжнародних телеграмах і
бібліотечній справі, на початковому етапі вивчення іноземної мови. Наявність різних
правил практичної транскрипції зумовлює появу різних варіантів. Речення: Я хочу
навчитися говорити (читати, писати) по-німецьки можна записати графічними засо- Фонетика
бами української мови, наприклад: Ich will deutsch sprechen (lesen, schreiben) lernen –
Іхь віпь дойн шпрехен (лезем, шрайбен) лернен.
Вимога транслітерації – якомога точніше передати звучання і зберегти графічні
особливості слова, проте усе це не завжди легко врахувати.
Основні вимоги до фонетичної транскрипції
• кожен звук повинен мати свій особливий знак, який позначається літерами алфа­
віту української мови з використанням додаткових знаків;
• кожен знак повинен завжди вживатися тільки в одному значенні, тобто завжди
означати тільки один який-небудь звук;
• система повинна давати можливість позначати якимось одним спільним додат­
ковим знаком цілий ряд звуків, що мають одну спільну додаткову ознаку, тобто
вживати єдині додаткові позначки.
Д іакритичні знаки, що використовуються
у фонетичній транскрипції
• вертикальна риска (акут) – – після голосного або над голосним позначає
головний наголос: [лупа];
• скісна риска – [ ‘ ] – після приголосного – м’якість приголосного: [с’іл’];
• апостроф – [ ’ ] — після приголосного – напівпом’якшену вимову приголосного,
що позначається також крапкою над буквою [ * ]: [ч’іп];
• двокрапка – [:] – після приголосного – подовжену вимову приголосного:
[жи-т’:а], що позначається також рискою [ ] над буквою, наприклад [зна-на];
• дужка над у або і чи під ними – нсскладотворчу вимову голосних:
[леу], [краї], [уки-ну-ти], [іде];
• крапка – [*] – перед знаками голосних – i-подібний призвук після м ’яких при­
голосних: [л'”у-ди];
• крапка – [’] – після знаків голосних – i-подібний призвук перед м’яким при­
голосним: [ла‘н’];
• дві крапки – [“] – над знаками голосних – i-подібний призвук на початку і в
кінці голосних між м’якими приголосними: [л’у-т’іс’т1];
• коло – [°] – під літерою або над нею – складотворний характер приголосного:
[кад$], [сеи-местр];
• коло – [°] – після літери вгорі – лабіалізація: [д°о-за], [к°у-ри];
• пташечка – [А] – над літерою – закрита вимова звука: [со-б’і];
• пташечка – [д] – під літерою – часткове оглушення сонорних або дзвінких
приголосних: [адстй-ти], [бе,!-зпе-чниі];
• пташечка – [v] – після знаків носових приголосних – часткова назалізація:
[нуа-д’і-іа];
• дві пташечки – [w ] – після і перед носовим приголосним – назалізація:
[HvavM];
• скісна риска (нахил уліво) – [ ‘ ] – над голосним – побічний наголос:
[сіил’с’когосподарс’киї];
75 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
• вертикальна риска – [ 1 ] — перед наголошеним складом – наголос акцентної
групи: [поп’ід*лісом];
• дві вертикальні риски – [ 11 ] – перед наголошеним складом – синтагматичний
наголос: [сднцеи|пеич6 неи,,стерпно];
• дві скісні риски – [“] – над наголошеним складом – логічний наголос:
[вйспухаі Mojy думку];
• вертикальна лінія – [ | ] – звичайна пауза: [реиве та стбгне | д’н’іпр шиер6киі];
• дві вертикальні лінії — [ || ] — тривала пауза: [буу пйшниі трауневиґ вбч’ір || 1
Додаткові букви, що використовую ться
у фонетичній транскрипції
Злиті звуки (африкати) позначаються двома з’єднаними дужкою літерами, що
відповідають частинам складних звуків: [дж], [дз], [дз ]. Дляпозначення^африкат [дж],
[дз] існують також спеціальні лігатури – [Ас], [§] і [^]:[джи-г’іт], [дзен’к], [дз’об],
$и-ґа], [бдго-ла].
Губно-зубний [в] передається латинською [vj: [у’і-теир]; а губно-губний – латин­
ською літерою [w]: [wa-3a].
Щілинний звук [г] – літерою г, а зімкнений [ґ] – г.
Звук [й] – літерою j (перед голосними) і літерою Г (після голосного): [ja], [гаГ].
Нечітку вимову ненаголошеного [е] – знаком [є**]: [кеинаф]; нечітку вимову ненаго-
лошеного [и] – знаком [ие]: [зи^мовйк]; нечітку вимову ненаголошеного [о] – знаком
[0у]: [зо*зул’а].