іі  охоплює лише суб’єкта дії. Такі лексеми позначають професійну діяльність (директорству вати, учителювати, ректорствувати), з граматичного боку, у них відсутній другий актант, який позначав би об’єкт дії. Останнє посилює семантику абсолютивності. До цієї групи дієслів прилягають лексеми на позначення зміни зовнішності суб’єкта, набуття ним якісно нових навичок, ознак (фарбуватися, маскуватися, учитися, тренуватисята.т.). Такого типу дієслова є всі підстави відне­сти до двоаргументних дієслів «усіченого» типу, їх другий актант міститься в самій структурі дієслова, його показником виступає елемент ся (Яфарбуюся —> Я фарбую себе; Микола миється —> Микола миє себе). Деякі лінгвісти елементарною структурою простого речення вважають таку модель, яка включає «суб’єкт + предикат + об’єкт» (наприклад: Я йду = Я йду собі; Я чекаю = Я чекаю собі) [Мартьінов 1982]. Якщо підхо­дити з таких позицій до визначення категоріальних значень валентності дієслів, то названі лексеми диференціюються на експліцитно двова­лентні «усіченого» типу й імпліцитно двовалентні. Перша група дієслів характеризується формально-семантичною репрезентацією обох аргу­ментів — першого (лівого) і другого (правого), показником другого (об’єктного) аргумента виступає елемент -ся, пор.: Увесь вечір Маруся …мисники змивала, піч мазала, милася (Квітка-Основ’яненко, 1955, Т. 2, с. 54) — кожне з дієслів передбачає два аргументи: перший аргу­мент (Маруся) + дієслово (змивала, мазала) + другий аргумент (мисни­ки; піч), те ж у дієслова милася = мила + себе = розм. ся мила; Він же купався до перших морозів — аж поки бралась крижаною коркою ка­м’яна брила на Ланжеронівському пляжі (Смолич, 1959, т. 5, с. 14) — купати + себе і Дівчина, обсипана квітами, Іде, немов пливе лебедонь­ка в воді (Рильський, 1976, с. 284) та іде = іде + собі, веде +себе або не­се + себе тощо. До формально одновалентних дієслів можна віднести дієслова руху, що позначають переміщення суб’єкта в просторі без до­поміжних засобів: Іти, бігти, повзти, крокувати, марширувати.

Двовалентні дієслова з «усіченим» другим аргументом (ся) у кла­сичній граматиці кваліфікуються як рефлексивні. Інколи відносять їх до діатез дієслова, тлумачачи такого типу форми як зворотний стан останнього. Поруч із ними перебувають дієслівні лексеми типу бити­ся, цілуватися, обніматися, боротися, побачитися, домовитися, улю­битися, помиритися, об’єднатися, потоваришуватися, побитися, .зди­батися, скуватися,рубатися, порубатися, шкрябатися, зашкрябати­ся, відшкрябатися, зазнаватися, запізнюватися, спізнаватися, розста­ватися, стріватися, перестріватися, зустрічатися, листуватися, пе­реписуватися. У сучасних дослідженнях, присвячених проблемам се- мантико-синтаксичної організації речення, вони кваліфікуються як носії категоріального значення взаємності (реципрока). У своїй семній побудові передбачають два аргументи, один з яких виконує функцію суб’єкта і репрезентується формою номінатива, другий — об’єкта і ре­алізується формою орудного з прийменником з. Таку конструкцію Л. Теньєр відносить до двовалентної, оскільки суб’єкт, здйснюючи певну дію, втягує у поле своєї діяльності інший об’єкт, поза яким не може бути і не реалізується та чи інша дія. Останні є похідними від двох елементарних стуктур, у яких кожен з актантів виступає в суб’єктній позиції, наприклад: Петро б’ється з Миколою — Петро б’є Мико­лу + Микола б’є Петра; пор.: Федір Голубенко всю війну листувався з Валентиною, підтримував її (Руденко, 1958, с. 146) і УКайдашевій хаті стала мирнота: свекруха помирилася з невісткою (Нечуй-Ле- вицький, 1977, т. 1, с. 211). Цілком справедливо зазначає Л. Теньєр, що у реципрокальних дієсловах спостерігаються «активний і пасив­ний процеси» одночасно.

У рефлексивних дієсловах « активний процес, у крайньому випадку психологічно, передує пасивному», тому взаємна діатеза «завжди може бути репрезентована тільки у формі множини, оскільки мова йде про два паралельних процеси, у той час як рефлексив може бути реалізо­ваний і у формі однини, і у формі множини, залежно від того, йде мова про одного чи кілька актантів, які спрямовують дію на самих себе» [Теньєр 1988, с. 266]. Принциповою є і валентна відмінність реф­лексивних і реципрокальних дієслів. Для перших характерним є дуб­лювання семантики першого актанта другим («усіченим»), реципро- кальні дієслова передбачають на віртуальному рівні участь двох ак­тантів, що репрезентуються формально — множиною дієслова. Варіа­тивним виявом реципрока виступає форма однини дієслова, що вказує на активність суб’єкта-номінатива,’ на який формально спрямоване дієслово-предикат. Активність першого аргумента зумовлюється семан­тично і випереджаючим характером здійснюваної/нездійснюваної ним дії, пор.: У неділю вона спарувалась з сліпим своїм (Шевченко, 1984,

Формальна двовалентність, семантична одновалентність (дія спря­мована на її виконувача) — рефлексивна, двовалентність формальна і семантична реципрока закладені в самій семантичній структурі дієслів, парадигма кожного з яких уже на віртуальному рівні передбачає різний вияв валентної специфіки. Наприклад, дієслово битися, що є похідним від номінативно-акузативного дієслова бити, може реалізувати «но- мінативно-об’єктну + орудно-суб’єктну» (Каміньб’ється хлопцем швид­ко й вправно, незважаючи на велику втому трударя (СВ. — 1987. — 23березня))і «номінативно-суб’єктну + орудно-об’єктну» (Б’ютьсяПет- ро з Миколою, навіть уваги не звертають на вереск жінок… (Шиян, 1956, с. 305)) валентність.

Питома вага дієслів із семантикою реципрока серед загальної кількості дієслів (усього 16 225)3 елементом -ся невелика, їх налічується 350, що становить 2,2 % всього загалу цих дієслів. Зрідка семантика таких дієслів зазнає модифікації внаслідок конденсації «суб’єкта й об’єкта» в одній формально презентованій позиції, пор.: Позвав (пан) Кузьму Трохимовича та й поєднав його, щоб списав солдата… Сторжи- лись вони за десять рублів грошей і восьмуху горілки (Квітка-Осно- в’яненко, 1956, т. 2, с. 244); Вони швидко порозумілися і пішли задоб­рити справу (Нечуй-Левицький, 1977, т. 2, с. 275) і В кутку двоє при­ятелів щиро признаються одне одному у вічній приязні і цілуються (Хоткевич, 1966, т. 2, с. 416); Панотець його [наймита] ненавидів, а він так само панотця. Один одному заважав, але нікому з них не прий­шло на думку розлучитися (Мартович, 1954, с. 227) та ін. У таких кон­струкціях спостерігається варіантний вияв формальної і семантичної двовалентності дієслів зі значенням реципрока, формальна валентність дієслова («перший актант + другий актант») репрезентована у формі дієслова й номінатива іменника, які позначають «одну особу + одну особу». Особливо яскраво це виявляється за умови констатації послідов­ності дії одного суб’єкта й іншого, наприклад: Дівчата розлучилися. Пріська пішла праворуч до села. Марта постояла трохи, а тоді звер­нула вліворуч (Грінченко, 1988, с. 36); Вони довго розціловувалися. За тим Настуся побігла до своєї хати, Наум стояв ні в сих ні в тих (Бондарчук, 1974, с. 89) тощо. Подібного плану репрезентації двова­лентного потенціалу дієслів є варіантними і зумовлюються потребами мовленнєвої комунікації, пор.: Панотець також свою ґаздиню відкли­кає набік і …розціловується (Черемшина, 1974, т. 2, с. 156) — мається на увазі «розціловується з нею». Віртуально можлива валентність дієслова зазнає модифікаційних змін на мовленнєвому рівні.