Фразовий наголос – наголошення неоднакової сили, яке дістаю ть слова та мовні
відрізки в межах фрази.
Фразовий наголос виявляється тільки в реченні. Виступаючи компонентами
речення, окремі слова дістають наголошення неоднакової сили, що залеж ить від місця
слова в реченні, кількості складів у ньому та смислового навантаження. Фразовий
наголос має такі різновиди: наголос акцент ної групи, синт агм ат ичний, ло гічн и й та
емфатичний.
Логічним наголосом називається особливе виділення голосом слова в реченні з
метою підкреслити важливість його в смисловій структурі речення. У простому
реченні буває тільки один логічний наголос. Він може падати на будь-яке слово в
реченні, у тому числі й на неповнозначне. Наприклад: Чеснота – це робит и людям
добро і не чинити їм лиха. А робити ближнім добро – це робит и для них те, чого ти
бажав би саману собі (Нар. творчість).
Отже, фразовий наголос буває логічним, тобто він виділяє змістовий центр
висловлювання або речення. Те саме висловлювання або речення залеж но від місця
логічного наголосу може мати різні значення.
Спробуйте прочитати речення з шістьма різними логічними наголосами (сегменти
тексту пронумеровані, й у цій фразі-реченні може бути 7 логічних наголосів, від яких
залежить додатковий зміст фрази-речення): У 50-х1 роках1 X IV с т ? Глухів4 підпадає?
під владЩ Литви1.
Логічний наголос сильніший від синтагматичного. Він може падати на будь-яке
слово синтагми.
84 Фонетика
Під синтагмою розуміють лінійну послідовність слів, найтісніше пов’язаних за
змістом і об’єднаних у фонетичну єдність засобами мелодики. У цій єдності ви­
діляється один синтагм атичний наголос, якому підпорядковані слабші наголоси.
Самостійну синтагму може становити й одне слово. Синтагматичне членування
речень здійснюється за допомогою пауз. У межах синтагми виділяється найважли­
віше слово, навколо якого об’єднуються інші, менш наголошені або ненаголошені.
Таким словом звичайно є останнє слово синтагми.
Синтагматичне членування речення може варіюватися залежно від конкретних ко­
мунікативних завдань, які ставить перед собою мовець, а також від темпу мовлення. Це
означає, що в межах того самого речення можлива різна кількість синтагм, наприклад:
1. У 1618 році / Глухівзахоплює/ Польща. 2. У 1618році/Глухів / захоплює Польща.
У синтагматичному наголосі, на відміну від словесного, переважають сила і тон,
якість і тривалість мають підпорядкований характер.
Н аголос акцентної групи — найелабкіший за своєю силою. В акцентну групу
звичайно об’єднуються повнозначні слова і сполучники, прийменники, допоміжні
дієслова і окремі різновиди займенників. Акцентну групу можна розглядати також як
фонетичне слово, наприклад: йди-но, до центру, скажи ж бо. Іноді акцентну групу
становлять сполучення кількох повнозначних слів: я ж син твій – Цажсинтвн].
Е м ф атичний наголос (грец. emphasis – роз’яснення, вказівка, виразність) — це
виділення важливої зі смислового погляду частини висловлення (групи слів, слова і
навіть частини слова) у зв’язку з вираженням експресії мовлення, емоційного стану
мовця.
Емфатичний наголос найчастіше виражається подовженням наголошеного го­
лосного, а іноді й приголосного, а також своєрідною мелодикою. Порівняйте: – Що-о?
-Л е о н ід м ет нув гострим поглядом на дівчину. «Гу-у, гу-у, гу-у», – чули вони прекрасне,
усм іхаю чись обоє вві сні. – А-а … Я. Д івча озирнулось і видихнуло: – Х -ху! А чш-ш!
Д івчат ам – наліво! Хлопцям — направо! Ш ику-у-йсь! – А тс-с! Здається, хлопці йдуть
(З тв. О. Гончара).