Фонема як мінімальна одиниця мови не поділяється на дрібніші компоненти,
розрізнювані у певній лінійній послідовності. Разом з тим кожна фонема — це су­
купність ряду ознак, що співіснують у ній одночасно і нерозривно. Ознаки фонеми,
які не залежать від різних додаткових умов і є достатніми для визначення її в сильній
позиції, називаються самостійними, незмінними, або диференційними. Ті ж озна­
ки, які залежать від різних додаткових умов, називаються несамостійними, змінними,
або недиференційними. Для ідентифікації фонеми необхідно визначити набір
властивих їй диференційних ознак.
Наприклад, фонема [со] реалізується в мовленні як голосний звук, низького під­
няття, середнього ряду, нелабіалізований. Для тих, хто не знайомий із фонетикою
румунської мови, цей звук на слух не розпізнається.
Конкретна реалізація фонеми в мовленні, як уже зазначалося раніше, називається
відтінком, або алофоном (грец. allos – інший, phфnл – звук), фонеми.
Алофони з’являються внаслідок різних причин, які, однак, підлягають відповід­
ним закономірностям, наприклад: розум – /розум! – [розум] і зозуля — Ізозул’аІ –
[зоУзул’а].
Алофони [о] у слові розум і [о] у слові зозуля перебувають у різній залежності від
фонетичного середовища. Найсамостійніший, незалежний алофон фонеми вважа­
ється її основним алофоном, який ми звичайно й називаємо, представляючи фонему
загалом.
У фонетиці є ще поняття інваріант, яке часом неправомірно ототожнюють з
основним алофоном (варіантом). Основний алофон – це один з ряду комбінаторних і
позиційних алофонів певної фонеми, тобто це конкретне поняття.
__________ ___________СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА_________ ____
94 Фонологія
Інваріант — абстрактне поняття, що означає матеріальне узагальнення суттєвих
для фонеми ознак. Наприклад, інваріант фонеми ІтІ – це така одиниця, яка є при­
голосною, шумною, глухою, зімкненою, твердою, неносовою.