Учені-мовознавці, аналізуючи взаємодію звуків у мовному потоці, виявили, що на
якість їх постійно впливає артикуляція сусідніх звуків. Унаслідок цього відбуваються
комбінаторні зміни звуків. Одні з них пристосовуються до інших, наприклад, голосні
до приголосних і навпаки ([с°ум] – [с] перед наступним [у] огублюється). Інші
уподібнюються, коли поряд стоять звуки однієї групи – обидва голосні або обидва
приголосні. Уподібнення називається латинським терміном – асиміляція. Це зміни
голосних або приголосних унаслідок впливу попереднього звука на наступний чи
наступного – на попередній. Наприклад: у слові [проз’ба] глухий [с’] перед дзвін­
ким [б] одзвінчується, перетворюючись на дзвінкий [з’]; у слові [н’іхт’і] дзвінкий [г]
перед глухим [т] оглушується; у слові [куз’н’а] твердий [з] перед м’яким [н’] по­
м’якшується.
Протилежним за наслідком є фонетичне явище, яке називається дисиміляцією
(від лат. гіШШіМз – несхожий), коли при взаємодії однакових звуків один із них
втрачає які-небудь спільні ознаки. Наприклад: кращий —» [крйсший] —> [крашший] —>
[крупний].