Дієслово є типовим репрезентантом у сучасній українській мові при- судка-предиката. О. О. Потебня дуже слушно зауважував, що речення поза відмінюваною формою дієслова не існує. Жодна з конкретних граматичних категорій не може повністю репрезентувати ту чи іншу частину мови, тільки їх цілісний комплекс відображає сутність лексеми як носія частиномовного значення. Дієслово асоціюється постійно
з ознакою присудковості, що загалом відповідає його семантиці й синтаксичній спеціалізації в ядерній площині, яку витворюють особові форми. Без активної взаємодії особової семантики із самою семантичною структурою лексеми не може витворитися дієслово. «Зміст процесу запозичується дієсловом з речення і переноситься на дієслово як частину мови. Тим самим набувається лексична визначеність дієслова як самостійної групи. Водночас постає необхідність використання його в ролі присудка і ніякого іншого члена речення, тому що основне вираження передаваного висловленням процесу міститься в предикаті» [Мещанинов 1982, с. 9]. Дієслово утворюється завдяки його прилученню до предиката, його властивостей. Якраз специфікація дієслова у предикативній функції зумовлює всю систему його категоріальних значень, на реалізацію просторово-часової стратифікації денотативного змісту речення щодо особи мовця спрямовані первинні функції форм часу, способу, виду дієслова. Прилучення дієслова до властивостей предиката не означає механічного перенесення всього комплексу ознак предиката на дієслово. Категоріальний апарат предиката значно ширший віддієслівного і є величиною іншого мовного рівня — синтаксичного. Експонентно закріпилися за дієсловом ті властивості предиката, які в результаті тривалої суспільної практики когнітивно асоціювались із дієсловом. Дієслово як типова форма презентації предиката в українській мові у своїй семантичній структурі прогнозує синтагматичні семи, які заповнюються відповідними аргументами. Спрямованість дієслівноїлексеми на синтаксичний рівень ні в якому разі не означає рівновеликість її формальних показників як експонентів окремих категоріальних значень предикативним величинам, які можуть збігатись, суперечити одні одним. Тому й виникла необхідність послідовного розмежування морфологічного часу дієслова і синтаксичного часу предикативної одиниці, семантики модальності речення і значення способу дієслова. Аналіз усіх цих складників зумовлює неодноплановий підхід до тлумачення самої предикативності, що є облігаторною величиною всіх реченнєвих структур. |
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.