Українські власні назви пишуться за орфографічними правилами, як і загальні
назви.
Щоб не помилятися в написанні неукраїнських прізвищ, треба пам’ятати основні
правила.

У прізвищах та у власних географічних назвах знак м’якшення й апостроф пи­
шуться за тими правилами, що й у власних назвах істот.
Власні іншомовні назви іменникового типу мають такі самі закінчення, як і
загальні назви-іменники: Гойя, Жанна – як в іменниках І відміни; Чапек, Жуль Берн-
як в іменниках II відміни.
Іншомовні прізвища, які мають у кінці е, і, о, у, а (є, ї, ю, я), не відміню ю ться.
Верді, Дюма, Золя (але Гойї, Гойєю).
146 Орфографія
Не відмінюються українські жіночі прізвища з кінцевим приголосним та о:
Ковтун, Данилюк, Дорошенко, Григоренко.
Назви, що становлять собою лексичне словосполучення, змінюються в обох своїх
частинах. Однак ті, котрі являють собою сполучення кількох іменників або іменника і
присвійного прикметника, змінюються лише в останній своїй частині: Івано-Фран­
ківськ — Івано-Франківська – Івано-Франківську,