Взаємодія категоріальних значень іменника й дієслова зумовлюється їх статусом у частиномовній класифікації і позицією в структурі речення. Іменник і дієслово складають ядерну площину серед частин мови, поруч із ними перебувають прислівник і прикметник, що утворюють периферію. Така кваліфікація іменника і дієслова відповідає їх семантичній, морфологічній, синтаксичній й ономасіологічній специфікації. Власне-іменники (назви предметів, неознакові слова або непредикатні лексеми) своєю первинною функцією мають номінацію предмета, оформляючи загальночастиномовне значення грамемами роду, числа і відмінка. Центральними синтаксичними функціями для них є функція суб’єкта, об’єкта дії як сильнокерованого лівобічного компонента, напівпериферійна позиція адресата дії як другорядного члена речення, з’єднаного за допомогою напівсильного підрядного зв’язку. Іменники й дієслова є центральними величинами в смисловій організації речення, реалізації пропозиції на мовному рівні.
Окремі лінгвісти ведуть мову про центральну площину серед частин мови, яку утворюють іменники й дієслова, що виступають кваліфіка- торами і характеризаторами тільки іменників, і окрему периферійну площину складають прислівники. Центральність іменника і дієслова серед усіх частин мови не викликає істотних заперечень у силу їх відповідного статусу в межах речення, словотвірного потенціалу, специфіки і характеру МК. Ознакові слова набувають відповідного ГЗ роду, числа, відмінка тільки при поєднанні з іменником, тому їх категорії називають «відображувальними», «віддзеркалювальними». Міцна по- сднуваність граматичних компонентів у синтагмі «означаюче слово + означуюче слово» зумовила аргументацію концепції «узгоджувального класу» (І. Г. Милославський, А. А. Залізняк). Привабливість такого підходу до аналізу системи граматичних родів у тому, що вони постають як цілісні моделі з послідовною формальною репрезентацією. Причому родова диференціація охоплює всі без винятку іменникові лексеми (пор. визначення «парного роду» та ін.). При такому підході втрачається висвітлення корелятивності/некорелятивності семантичної та формальної мотивованості граматичного роду, аналіз взаємодії між категоріями роду і числа, з’ясування причин звуження формальної репрезентації роду іменників, його взаємодії з категоріальними значеннями особи іменника й дієслова. Взаємодія категоріальних значень іменника й дієслова складає основу предикативної структури реченнєвого утворення, на яку нашаро- иуються інші складники. Дієслово як мовна одиниця характеризується неоднопорядковістю і неоднолінійністю значень: дієслово в межах речення реалізує себе як лексему, тобто те ЛЗ, яке утворює його концептуальне ядро («спати», «лежати», «чекати»), і назву ситуації,, описуваної його лексемою, зокрема — вичленяє і обмежує її, формує нідмінкову рамку, тобто визначає набір учасників ситуації, їх рольовий статус та ієрархію. У цій функції дієслово виступає в ролі преди |
286 |
Морфологія |
ката, що є одиницею особливою, комплексною номінацією, яка визначає ситуацію як єдине, але складне ціле, утворюване ним самим і набором його аргументів. Цей аспект значення дієслова прийнято кваліфікувати як пропозиційний, тому що дієслово виступає як предикат — центр пропозиції, навколо якого розгортаються всі інші елементи або співіснують із ним — є когнітивно закріпленим на віртуальному рівні мовного знака і задає чи програмує його лексикографічне тлумачення.
Подвійний характер дієслова щодо своєї визначуваності на рівні реченнєвої структури зумовлює неодноплановий характер його категоріальних характеристик, які відображають його іманентні величини і величини, що програмують власну реалізацію як заповнення відповідних гнізд (наприклад, сема «об’єктності», «знаряддя», «засобу» дії та ін.). Здатність дієслова визначати коло учасників дії та обставини її перебігу кваліфікується як його семантична валентність, що відображається в значенні дієслівної лексеми, утворюючи особливий, синтагматичний компонент у структурі дієслова. |