Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

1.2.2. Особливості сполучування лексичних одиниць

Лексичне значення слова розглядається в сучасній лінгвістиці як величина, що склалася в процесі мовленнєво-мисленнєвої діяльності людини. У такій величині наявна структура іманентно-системних зна­чущостей, пов’язаних з іншими рівнями мови, а тому для слова влас­тиві певні синтаксичні зв’язки і семантичне узгодження в реченні. Необхідність слова як віртуальної одиниці в поширенні іншими сло­вами в синтаксичній структурі речення є форма реалізації його систем­ного ЛЗ [Уфимцева 1986, с. 12-13]. При цьому важливо чітко диферен­ціювати два взаємодіючих фактори в структурі слова: 1) значення сло­ва і 2) його сполучуваність. Значення слова корелює з поняттям, а сполучуваність із його синтаксичними потенціями, серед яких розріз­няються обов’язкові і факультативні. Тому й слово прийнято розгля­дати і як лексико-семантичну, і як ГК мови одночасно. Ці властивості слова відображають взаємодію мовної та позамовної семантики і за­безпечують номінацію предметів думки і зв’язок між ними.

На рівні речення реалізуються лексико-семантичні та граматичні властивості слів. Вивчення структури речення розкриває механізм його творення, участі в цьому процесі лексичних одиниць як репрезентантів відповідних смислів.

В основі реченнєвотвірних тенденцій перебувають зв’язки лексич­них елементів із постійними величинами. Так, аналізуючи речення «Я читаю книгу. Я гуляю. Я болею», І. І. Мєщанінов відзначає, що фор­мою називного видмінка виражається різний зміст: тут реалізуються три відмінних за смислом суб’єкти при їх абсолютно ідентичному гра­матичному оформленні. У першому прикладі виражено дію, що пере­ходить на предмет, у другому — дію взагалі, у третьому суб’єкт відчу­ває на собі дію чи вплив хвороби [Мещанинов 1945а, с. 7]. На думку лінгвіста, понятійні категорії виступають тим сполучувальним еле­ментом, який пов’язує мовний матеріал із загальною будовою людсь­кого мислення, отже, і з категоріями логіки і психології [Мещанинов

 

РОЗДІЛ VI. Морфологічні категорії.

 

289

 

1945а, с. 15]. Такі понятійні категорії своєрідно відображаються се­мантикою лексичних і граматичних засобів мови. Думка, перетворюю­чись у мовлення, перебудовується й видозмінюється. У зв’язку із цим і синтаксична структура речення не завжди відповідає логічній струк­турі судження. «Тому правильний логічний аналіз, — підкреслює

Н. Д. Арютунова, — вимагає, щоб речення попередньо було перетворе­не в адекватне йому логічне уявлення» [Арутюнова 1976, с. 9]. Кінцеві трансформи таких перетворень і складають основу для логіко-семан- тичної класифікації предикатів [Степанов 1981].

Відношення між словами в мовленні у реченні відображає реальні відношення між предметами об’єктивного світу. Семантична структу­ра слова якраз відображає в ономасіологічному плані навколишній світ через призму власних сполучувальних можливостей, які, власне, і визначають його функціональний статус. Функція, синтаксична по­зиція характеризується, у свою чергу, певними властивостями, які ви­пливають із потенційних відношень слів. Кожен клас слів кваліфі­кується з позицій його реальних функцій у структурі речення. Якщо слово виконує невластиву для нього функцію (вживається у вторинній функції), то воно підлягає функціональній транспозиції і набуває вла­стивостей, притаманних тільки тому слову, яке постійно виконує цю функцію. Аналогічні процеси простежуються і з ГФ, яка виступає у нехарактерній для неї функції. На основі періодичних уживань МФ у невластивій для неї функції формується функціонально-семантична парадигма тієї чи іншої форми, обсяг якої залежить від входження/ невходження її основних складників до ядерної площини ГК.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.