Диференційні компоненти значення, сукупність яких формує зна­чення певного слова, відрізняючи його від іншого значення того ж слова, називаються семантичними компонентами, або семами. Зміст кожного значення слова репрезентований у вигляді сукупності еле­ментарних значень, або сем.

У структурному плані надважливими є ті семи, які актуалізуються синтаксичним відношенням. ЛЗ слова поєднує в собі елемент абсолют­ний, що не залежить від контексту, і відносний елемент, який зумов­люється контекстом. Відносне значення слова утворюють ті його семи, які забезпечують не тільки семантичне узгодження між словами на рівні висловлення, але й являють собою ту потенційну семантичну основу, яка зумовлює формування віртуального речення на семанти­ко-синтаксичному рівні. Отже, семи відображають сукупність ознак позначуваного словом об’єкта дії, процесу і виступають мінімальними одиницями смислу на парадигматичній шкалі. Поруч із парадигма-

У семантичній структурі одних класів слів домінують парадигма­тичні семи, а в інших — синтагматичні. Ознаковим (предикатним) словам (дієслово, прикметник) більшою мірою властиві синтагматичні семи, що мотивується їх синтаксичною спеціалізацією і місцем у струк­турі речення, анеознаковим (непредикатним) словам (конкретним імен­никам) — парадигматичні семи. Так, синтагматичні семи в значенні дієслова зумовлюють певну кількість синтаксичних позицій, які на семантико-синтаксичному рівні формують не тільки синтаксичну струк­туру речення із цим дієсловом (або лексико-семантичною групою дієслів), але й відображають потенційну сполучуваність дієслова на рівні класів і підкласів слів. Отже, речення як мовна побудова фор­мується у свідомості носіїв мови у вигляді семантико-синтаксичних моделей, кожна з яких складається з предиката і відповідної кількості актантів (одного, двох, трьох, чотирьох, п’ятьох, шістьох) залежно від валентності предиката-дієслова. Завдяки цьому дієслово відіграє про­відну роль в організації речення. «У змістовому плані дієслівний преди­кат — це щось значно більше, ніж просто лексичне значення. Виража­ючи певне значення, він у той самий час містить у собі макет майбут­нього речення» [Кацнельсон 1972, с. 88]. ЛЗ дієслова накладає відповідні вимоги не тільки на побудову речення, але й на його трансформаційні можливості, а також на лексичну наповнюваність інших членів ре­чення. У семантичній структурі дієслова міститься компонент, який зумовлює відбір лексем відповідної семантичної групи, пор., наприк­лад, сполучувальні можливості дієслів типу читати, малювати, пи­сати, віршувати, які у правобічній валентності допускають тільки активного суб’єкта — назву особи типу письменник, дівчина, хлопець, учень.

Семи в синтагматиці є універсальними і спільними для ряду мов одного рівня розвитку [Гак 1972, с. 379]. Вони утворюють фундамен­тальні категорії, завдяки яким можлива вербальна комунікація. Такі семи відображають семантико-синтаксичні властивості предикатів, ре­презентованих тим чи іншим дієсловом. Логіко-семантична і реалізу- юча її семантико-синтаксична структура віртуального речення явля­ють собою узагальнені семантичні моделі. Перша з них є суто інтелек­туальною моделлю типової ситуації, а друга — семантико-синтаксич- ною організацією речення, що позначає цю ситуацію. Ці структури репрезентують також відповідні типи предикатів: логіко-семантичний (або просто семантичний, власне-семантичний — за І. Р. Вихованцем) ісемантико-синтаксичний. Вони не мають конкретного лексичного на­повнення, але потенційно корелюють з певними лексичними засоба­ми — дієслівними предикаторами та їх валентними властивостями, що закріплені на рівні віртуального мовного знака. Ці засоби для того й існують у мові, щоб виражати своєю семантикою смисл тих відно­шень, які відображаються цими предикатами чи їхніми структурами.