Називний відмінок. Основне значення називного відмінка є власне нази­
ванням без вираження будь-якого відношення. За цією основною функцією називний
відмінок протиставляється всім іншим відмінкам. Називний відмінок називаєтьсі
прямим, решта відмінків – непрямими.
Називний відмінок є початковою (вихідною) формою іменника і виступає в
реченні в ролі підмета. Периферійне значення називного відмінка як залежної форми
виявляється у функції атрибутивній (завод-мільйонер) та предикативній (Слово – це
зброя) – як форми, координованої з підметом.
Родовий відмінок. Основне значення родового відмінка об’єктне: а) пря­
мого об’єкта при дієсловах із заперечною часткою не (не помітив іронії, не привітав
друга); б) прямого об’єкта, не визначеного кількісно чи визначеного частково (купив
меду, приніс солі, набери води); в) при збірних іменниках – комплективне (загін
добровольців, гурт дівчат), так само при назвах виміру (центнер борошна, кілограм
цукру). Родовий відмінок при іменнику може також означати належність, при­
свійність (ікнига брата, музика Лисенка, хата лісника) або давати іншу атрибутивну
характеристику (світло лампи, вогонь Прометея, звук сирени). Родовий відмінок
іменника в сполученні з числівником, займенником, прикметником виступає з обста­
винним значенням часу, дати (другого дня, того року, погожого ранку 1926року).
У сполученні з прийменником родовий відмінок може виражати різноманітні
обставинні значення (поїхати до Канева, почорніти від давності, насмішити до сліз,
терпіти заради друга), порівняльно-зіставні (старший від сестри, кращий з кращих)
та інші значення, що нашаровуються на основні значення родового відмінка.
Давальний відмінок. Значення давального відмінка в українській мові по-
рівняно з іншими відмінками менш об’єкте. Давальний відмінок виражає особу або
предмет, для яких чи на користь яких відбувається дія (віддав квіти матері, оголосим
наказ студентам, перерахують кошти дитсадку).
Давальний відмінок може позначати особу, якій приписується певний стан (це так
званий давальний суб’єкта в безособових конструкціях: Дітям радісно. Олені не
сидиться).
При іменниках давальний відмінок виражає значення належності, стосунку, спря*
мовування (пам ятник Котляревському, послання бійцям, шана поетові).
192 Морфологія як розділ граматики
У структурі речення давальний відмінок сучасної української мови не виявляє
особливих додаткових значень, що зумовлено майже повною втратою ним приймен­
никового зв’язку. Давальний відмінок може вживатися тільки з похідними приймен­
никами і виражає разом з ними обставинні відношення (зробив наперекір товаришам,
вибіг назустріч батькові).
Знахідний відмінок. Основне значення знахідного відмінка – це вираження
прямого об’єкта, тоді як у родовому відмінку це значення обмежене кількома випад­
ками (див. вище).
Знахідний прямого об’єкта виступає при перехідних дієсловах (завести коня,
прочитати вірш, вибрати книгу). Інші значення знахідного: часу (просидів день,
навчався рік), місця (поїхав у Брест, спустили на воду) виводяться з основного,
об’єктного значення. Такі додаткові значення в основному передаються за допомогою
прийменників, наприклад: покласти під стіл, соромити за непослух, працювати за
товариша, сильніший за смерть.
Орудний відмінок. З усіх відмінків орудний виділяється особливим багат­
ством своїх значень. Він в українській мові виражає значення: 1) знаряддя і засобу дії
(писати олівцем, кивнути головою)’, засобу пересування (їхати поїздам, пливти
човном); 2) суб’єкта дії (завдання виконано студентом, план затверджено комісією)
або співучасника діяча – соціативне значення (мати з дочкою ідуть); 3) значення
обставинної характеристики: (працювати ночами, не писати місяцями), місця
(пробиратися лісами, іти полем), порівняння і Перевтілення (вити вовком, летіти
стрілою, жити вдовою); 4) значення предикативної характеристики (бути лікарем,
стати героєм, зробитися ледарем) та ін.
У сполученні з прийменником форма орудного відмінка виражає багатоманітні
семантико-синтаксичні значення: об’єктні (розмовляти з учнем, їхати з товаришем),
атрибутивні (дівчина з косою), обставинні (звернутися з питанням, перебувати під
водою, вийти перед світанком), предикативні (борщ був із перцем) та ін.
Місцевий відмінок. Значення місцевого відмінка в українській мові обме­
жені вживаними при ньому прийменниками на, в (у), о (об), по. Форма місцевого
відмінк& в сучасній українській мові аналітична: семантично-функціональне
значення передається прийменником у єдності з флексією.
Місцевий відмінок виражає місце дії (жити в селі, біліти на палубі, розкидати по
полю); час (прийти о шостій годині); рідше виступає із значенням об’єктним (зосе­
редитися на головному завданні), зокрема знаряддя дії (грати на баяні) чи засобу
пересування (приїхати на возі).
Кличний відмінок. Виконує в реченні апелятивну функцію – звертання до
адресата мовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов’язується з прийменни­
ками і не вступає в підрядні чи сурядні зв’язки з іншими членами речення. Вона
твориться від іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб, істот і
персоніфіковані предмети (Павле, діду, коню, земле, мріє).
Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини
(Гілю, Оксано, Карпе, сину). У множині клична форма збігається з формою називного
відмінка.
193 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
Кличний відмінок означає особу, до якої звертаємось. Отже, його мають не
темники, а лише ті, що є назвами осіб. Він не пов’язується з іншими словами
допомогою запитання. При звертанні ми не запитуємо, а вказуємо на особу фо»*?
займенника у будь-якому відмінку. Наприклад: Ростаславе, відчини двері; РоСщ
славе. до тебе завітали; Я тобі вірю, Ростиславе.
У художньому мовленні кличний відмінок може використовуватися як стилів
тичний засіб риторичного звертання до предметів, узагальнених понять з мегой
персоніфікації: Місяченьку! Наш голубоньку! Ходи до нас вечеряти (Т. Шевченко)
Запитання визначають роль іменника в реченні: називний відмінок виступає фор.
мою вираження підмета; інші відмінки – формою вираження додатка. У ролі обста-
вини, означення і присудка іменники відповідають на питання, які ставляться до ццх
членів речення.